Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Ізмайлової Т.Л., Мостової Г.І.,

Наумчука М.І., Олійник А.С.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 березня 2014 року, рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 травня 2014 року,

У грудні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, із урахуванням уточнених позовних вимог просила стягнути з ОСОБА_4 заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 35 360 грн, витрати на правову допомогу та судовий збір.

Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 травня 2011 року з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 600 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 18 жовтня 2010 року.

15 серпня 2011 року вона отримала виконавчий лист про стягнення аліментів та звернулась до відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції із завою про відкриття виконавчого провадження.

26 серпня 2011 року постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції Запічної Н.І. відкрито виконавче провадження.

До 26 серпня 2011 року відповідач сплатив їй 1 000 грн аліментів, тому заборгованість за аліментами за період із 18 жовтня 2010 року до 23 серпня 2011 року становила 5 115 грн 95 коп.

Оскільки ОСОБА_4 було відомо про рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 травня 2011 року, але він розпочав сплачувати аліменти з 23 березня 2012 року, з нього підлягає стягненню пеня за прострочення сплати аліментів (із урахуванням частково сплачених аліментів) у розмірі 35 360 грн.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 26 березня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача пеню за прострочення сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 22 000 грн, витрати на правову допомогу - 3 000 грн та судовий збір - 243 грн 60 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 травня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 пеню (неустойку) за прострочення сплати аліментів на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1260 грн, витрати на правову допомогу - 1 000 грн, судовий збір - 243 грн 60 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про стягнення з відповідача на її користь пеню за прострочення сплати аліментів на утримання сина у розмірі 35 360 грн, витрати на правову допомогу - 3000 грн та судовий збір.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судами встановлено, що рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 17 травня 2011 року із ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 стягнуто аліменти на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 600 грн щомісячно до досягнення дитиною повноліття, починаючи з 18 жовтня 2010 року.

15 серпня 2011 року Івано-Франківським міським судом видано виконавчий лист про стягнення аліментів із відповідача.

23 серпня 2011 року ОСОБА_3 звернулась до відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції із завою про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначила рахунок для зарахування сплачених боржником коштів.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції Запічної Н.І. від 26 серпня 2011 року відкрито виконавче провадження.

Як установлено апеляційним судом, відповідно до довідки-розрахунку № 02-19/В-19/15601, виданої відділом державної виконавчої служби Івано-Франківського міського управління юстиції 23 травня 2014 року, заборгованість ОСОБА_4 за аліментами за 2010 рік становить 1 470 грн 90 коп., за 2011 рік - 6 200 грн, за 2012 рік - 1 200 грн. (а.с. 160).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 сплачував заборгованість за аліментами не у повному обсязі та несвоєчасно, що є підставою для стягнення пені (неустойки) за прострочення сплати аліментів. Суд першої інстанції взяв до уваги наданий позивачем розрахунок заборгованості за аліментами, ураховуючи, що його не було спростовано відповідачем. Встановивши часткову сплату аліментів відповідачем, перебування у нього на утриманні малолітнього сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, суд дійшов висновку про зменшення розміру пені (неустойки) за прострочення сплати аліментів до 22 000 грн. Крім того, суд першої інстанції стягнув з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 3 000 грн та судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 243 грн 60 коп.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про задоволення позову частково, апеляційний суд виходив із того, що пеня (неустойка) за прострочення сплати аліментів підлягає стягненню із ОСОБА_4 за період із часу відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом про стягнення аліментів (серпень 2011 року) та стягнув її до лютого 2012 року включно у розмірі 1260 грн. Апеляційний суд зменшив розмір витрат на правову допомогу до 1 000 грн.

Колегія суддів не погоджується із висновками апеляційного суду з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

За змістом ст. 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.

Відповідно до ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Дійшовши висновку про стягнення неустойки за прострочення аліментів, апеляційний суд обчислив її розмір за період із серпня 2011 року до лютого 2012 року включно у розмірі 180 грн щомісячно, виходячи із 30 % від суми визначеного судом розміру аліментів (600 грн).

Згідно із правовими висновками Верховного Суду України, викладеними в постановах від 11 вересня 2013 року (справа № 6-81цс13), 1 жовтня 2014 року (справа № 6-149цс14), оскільки зобов'язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинно виконуватися щомісяця, то при розгляді спорів про стягнення на підставі ч. 1 ст. 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з'ясувати розмір несплачених аліментів по кожному з цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконано, та з урахуванням встановленого обчислити розмір пені, виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов'язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму.

Стягуючи пеню за прострочення сплати аліментів, апеляційний суд у порушення ст. ст. 303, 316 ЦПК України не перевірив належним чином доводів апеляційної скарги відповідача, доводи і заперечення сторін та їх не спростував; не взяв до уваги, що у відповідача обов'язок сплачувати аліменти виник з моменту набуття рішенням суду про стягнення аліментів законної сили; не з'ясував розмір несплачених аліментів за кожним із періодичних платежів та не встановив строк, до якого кожне із цих зобов'язань мало бути виконано. Поза увагою апеляційного суду залишились позовні вимоги ОСОБА_3, яка просила стягнути пеню за прострочення сплати аліментів з 18 жовтня 2010 року до 30 листопада 2013 року, надавши відповідний розрахунок.

Апеляційний суд не взяв до уваги положення ст. 196 СК України про стягнення неустойки у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення і не мотивував, на підставі якої норми матеріального права стягнув пеню у розмірі 30 % від щомісячного розміру аліментів.

З огляду на допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права, рішення апеляційного суду необхідно скасувати та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції відповідно до ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 травня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.