Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 січня 2015 року м. Київ
|
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:
головуючого Луспеника Д.Д.,
суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,
Хопти С.Ф., Черненко В.А.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, яка діє в своїх інтересах та інтересах недієздатної ОСОБА_4, до публічного акціонерного товариства "Універсал Банк", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, третя особа - орган опіки та піклування Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації, про визнання недійсними договорів поруки та іпотеки за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 серпня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 12 листопада 2014 року,
в с т а н о в и л а:
У травні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 4 лютого 2008 року між публічним акціонерним товариством "Універсал Банк" (далі - ПАТ "Універсал Банк") та її чоловіком ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у розмірі 507 300 дол. США на строк до 1 лютого 2028 року зі сплатою 13,45 % річних. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання, цього ж дня ПАТ "Універсал Банк" уклав з нею договір поруки, за умовами якого вона поручались за виконання всіх зобов'язань позичальника та договір іпотеки, за яким в іпотеку була передана належна їй на праві власності квартира АДРЕСА_1, у якій проживала дитина, інвалід дитинства 1 групи, яка була визнана недієздатною, на укладення якого дозвіл органу опіки та піклування не видавався. Також вважала, що відповідачем порушено її права, оскільки банк без її відома підвищив процентну ставку за користування кредитними коштами з 13,45 % до 14,95 %, а за прострочені платежі з 40,35 % до 44,85 %, що призвело до збільшення обсягу її відповідальності без її згоди.
Ураховуючи викладене, позивачка просила суд визнати указані договори недійсними.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 12 листопада 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачка не довела правових підстав для визнання спірних договорів недійними. При цьому послались на те, що на момент укладення договору іпотеки ОСОБА_4 була повнолітньою та не була визнана недієздатною, тому необхідності у наданні дозволу органу опіки та піклування на укладення цього договору не було. Незважаючи на те, що банк без згоди поручителя підвищив процентну ставку за кредитом, підстав для визнання договору поруки недійсним немає.
Проте повністю погодитись із такими висновками судів у частині вимог про визнання договору поруки недійсним не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.
Зазначеним вимогам закону судові рішення у частині вимог про визнання договору поруки недійсним не відповідають.
Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 4 лютого 2008 року між ПАТ "Універсал Банк" та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав кредит у розмірі 507 300 дол. США на строк до 1 лютого 2028 року зі сплатою 13,45 % річних. З метою забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання, цього ж дня ПАТ "Універсал Банк" уклав з ОСОБА_3 договір поруки, за умовами якого вона поручались за виконання всіх зобов'язань позичальника та договір іпотеки, за яким в іпотеку була передана належна їй на праві власності квартира АДРЕСА_1.
Пунктами 1.1, 2.2 кредитного договору сторони передбачали можливість збільшення процентної ставки, а відповідно до п. 1.1 договору поруки поручитель зобов'язався відповідати перед кредитором за всі зобов'язання позичальника, як існуючих на момент підписання договору, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.
Згідно з ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.
Згідно роз'яснень, наданих у п. 22 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України від 30 березня 2012 року № 5 (v0005740-12)
"Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а, отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.
Якщо в договорі поруки такі умови сторонами не узгоджені, а з обставин справи не вбачається інформованості поручителя і його згоди на збільшення розміру його відповідальності, то відповідно до положень ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється у разі зміни основного зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. У цьому випадку поручитель має право на пред'явлення позову про визнання договору поруки припиненим.
Отже, до припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов'язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.
Таким чином, у зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.
Порушення цих умов відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України тягне припинення поруки.
Зазначена правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-97 цс 13 від від 25 вересня 2013 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.
Пред'являючи позов, позивачка посилалась на положення ч. 1 ст. 559 ЦК України, яка регулює припинення поруки, надавала докази на підтвердження цих вимог, проте просила визнати договір поруки недійсним.
Суди, відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні цих вимог, посилались на ст. 559 ЦК України, і вірно зазначили, що ця норма права не регулює визнання договору поруки недійсним.
Проте, у порушення вимог ч. 4 ст. 10, ст. 11, п. 1 ч. 6 ст. 130 ЦПК України, які вимагають від суду сприяти всебічному і повному з'ясуванню обставин справи, роз'яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, сприяти у здійсненні ними своїх прав і розглядати справи в межах позовних вимог, не уточнив у позивачки позовних вимог, при тому що правом визначати підставу позову (обґрунтування вимог) наділена лише позивач і її обґрунтуванням позову щодо договору поруки були положення ч. 1 ст. 559 ЦК України.
Разом із тим, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання договору іпотеки недійсним, суди правильно виходили із того, що на момент укладення договору іпотеки ОСОБА_4 була повнолітньою та не була визнана недієздатною, так як таке рішення суду було ухвалено лише 31 серпня 2009 року, тому необхідності у наданні дозволу органу опіки та піклування на час укладення цього договору не було.
Під час розгляду справи у цій частині позовних вимог судами не було порушено норми матеріального й процесуального права, а наведені в скарзі доводи є необґрунтованими та правильність висновків суду не спростовують, тому колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не знаходить підстав для задоволення касаційної скарги у цій частині.
Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
За таких обставин рішення судів у частині позовних вимог ОСОБА_3 про визнання договору поруки недійсним не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, а зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 серпня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 12 листопада 2014 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 про визнання договору поруки недійсним скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
В іншій частині судові рішення залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді:
|
Д.Д. Луспеник
Б.І. Гулько
А.О.Лесько
С.Ф. Хопта
В.А. Черненко
|