6-44774св14 Про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку та виселення - 28.01.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, Комсомольської районної в м. Херсоні ради в інтересах ОСОБА_6, управління Державної міграційної служби у Херсонській області про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, зняття з реєстраційного обліку та виселення за касаційною скаргою ОСОБА_5, поданою представником - ОСОБА_7, на рішення апеляційного суду Херсонської області від 12 листопада 2014 року,

У травні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що вона є власником квартири АДРЕСА_1, яка незаконно неуповноваженою нею особою на підставі договору купівлі-продажу від 3 лютого 2011 року була продана ОСОБА_8, а останній 16 травня 2011 року продав її ОСОБА_4 Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 27 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 4 листопада 2013 року, указаний договір купівлі-продажу квартири було визнано недійсним. Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 13 лютого 2014 року за її позовом спірну квартиру витребувано із незаконного володіння ОСОБА_4 та виселено останнього зі спірного житлового приміщення. ОСОБА_4 виїхав з квартири, але разом з членами його сім'ї залишилися зареєстрованими у ній, а крім того, члени його сім'ї продовжують проживати у квартирі.

Ураховуючи, що спірна квартира необхідна їй для власного проживання з членами її сім'ї, а права членів сім'ї колишнього власника є похідним від прав власника, позивачка просила визнати відповідачів такими, що втратили право користування указаним житловим приміщенням, зняти їх з реєстраційного обліку за указаною адресою та виселити ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зі спірного житла.

Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 25 вересня 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 12 листопада 2014 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання ОСОБА_5, ОСОБА_6 такими, що втратили право користування квартирою АДРЕСА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов

ОСОБА_3 задоволено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 в особі представника - ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 виселений з квартири за рішенням суду, а його родичі можуть бути виселені лише згідно ст. ст. 405, 406 ЦК України.

Скасовуючи рішення районного суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання ОСОБА_5 та ОСОБА_6 такими, що втратили право користування указаною квартирою та задовольняючи цю вимогу і залишаючи в решті рішення районного суду без змін, апеляційний суд виходив із того, що указані відповідачі з червня 2014 року в спірній квартирі не проживають, тому відсутні підстави для їх виселення, проте вони претендують на проживання у квартирі, посилаючись на договір оренди та вважав правильно обраним позивачкою спосіб судового захисту про визнання відповідачів такими, що втратили право користування указаним житловим приміщенням.

Проте повністю погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Судом установлено, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1, яку за незаконною довіреністю ОСОБА_9 3 лютого 2011 року продав ОСОБА_8, а останній 16 травня 2011 року продав її ОСОБА_4 Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 27 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Херсонської області від 4 листопада 2013 року, указаний договір купівлі-продажу квартири було визнано недійсним. Рішенням Комсомольського районного суду м. Херсона від 13 лютого 2014 року за позовом ОСОБА_3 спірну квартиру витребувано із незаконного володіння ОСОБА_4 та виселено останнього зі спірного житлового приміщення. 14 серпня 2014 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 виселені у примусовому порядку ОСОБА_3

Разом із тим, відповідачі зареєстровані за указаною адресою та претендують на проживання у спірному житловому приміщенні з посиланням на договір оренди, який було укладено 15 січня 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до 10 січня 2017 року, у зв'язку з цим позивачка зверталась до суду.

Згідно з ч.1 ст. 810 ЦК України за договором найму (оренди) житла одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання у ньому на певний строк за плату.

Відповідно до ч.1 ст. 811 ЦК України договір найму житла укладається у письмовій формі.

Відповідно до положень ст. 814 ЦК України, ст. 170 ЖК УРСР при переході права власності на жилий будинок, (частину будинку, квартиру), в якому знаходиться здане в найом жиле приміщення, до іншої особи договір найму зберігає силу до закінчення зазначеного в ньому строку. Якщо договір найму укладено без зазначення строку, новий власник будинку (квартири) вправі вимагати його розірвання у випадках і в порядку, передбачених статтею 168 цього Кодексу.

Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 825 ЦК України договір найму може бути розірваний за рішенням суду на вимогу наймодавця у разі руйнування або псування житла наймачем або іншими особами, за дії яких він відповідає.

Судом установлено, що 15 січня 2014 року, будучи зареєстрованим у державному реєстрі майнових прав власником спірної квартири, ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_5 договір оренди квартири до 10 січня 2017 року.

Апеляційний суд, задовольняючи позов, послався на те, що ОСОБА_4 не мав законних прав на укладення такого договору.

Проте, згідно зі ст. 204 ЦК України, яка регулює презумпцію правомірності правочину, такий висновок суду є передчасним, оскільки письмовий договір оренди квартири укладений згідно вимог ст. 811 ЦК України, недійсним не визнаний.

Крім того, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 214, 316 ЦПК України та роз'яснення, наданого у п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) у резолютивній частині свого рішення взагалі не зазначив, яким чином позов задоволено. Також не звернув уваги на те, що вимога про втрату права користування житлом передбачена ст. 405 ЦК України, яка передбачає певні умови її застосування, а саме непроживання без поважних причин понад один рік і таких доводів у судовому рішенні не міститься.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.