6-43059св14 Про стягнення суми заборгованості за кредитним договором - 28.01.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом іпотечного центру в м. Києві та Київській області Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" до ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою іпотечного центру в м. Києві та Київській області Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 27 жовтня 2014 року,

У червні 2014 року іпотечний центр в м. Києві та Київській області Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" (далі - іпотечний центр) звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 28 грудня 2009 року за укладеним ним з ОСОБА_3 кредитним договором, останній отримав цільовий адресний кредит для будівництва житла у розмірі 180 306 грн строком на 80 кварталів з дати укладення договору зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3 % річних. ОСОБА_3 свої зобов'язання по поверненню кредиту не виконав, і станом на 31 грудня 2009 року має заборгованість у розмірі 5 460 грн.

Ураховуючи зазначене, позивач просив стягнути з відповідача на його користь указану суму заборгованості.

Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від

24 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 27 жовтня 2014 року, у задоволенні позову іпотечного центру в м. Києві та Київській області Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" відмовлено.

У касаційній скарзі іпотечний центр в м. Києві та Київській області Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що заборгованість за кредитним договором у позичальника виникла станом на 1 липня 2010 року, про що позивач знав, проте з позовом до суду за захистом порушеного права звернувся лише 26 червня 2014 року, пропустивши строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем.

Апеляційний суд, залишаючи рішення районного суду без змін, зазначив у судовому рішенні про те, що районний суд дійшов правильного висновку про необґрунтованість заявлених вимог, оскільки є рішення іпотечного центру про зупинення виконання відповідачем кредитних зобов'язань до повернення коштів забудовником.

Проте повністю погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 28 грудня 2009 року між іпотечним центром та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за яким останній отримав цільовий адресний кредит для будівництва житла у розмірі 180 306 грн строком на 80 кварталів з дати укладення договору зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 3 % річних. ОСОБА_3 свої зобов'язання по поверненню кредиту не виконав і станом на 31 грудня 2009 року має заборгованість у розмірі 5 460 грн.

Відповідно до ст. ст. 1049, 1050, 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, позивач посилався на те, що відповідач позов не визнав, надав копію рішення іпотечного центру від 12 листопада 2013 року, яким його зобов'язання перед іпотечним центром були зупинені у зв'язку з визнанням його постраждалим та до повернення коштів забудовником - ТОВ "Укржитлокомплекс".

Згідно зі ст. ст. 303, 304 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України апеляційний суд, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, постановив ухвалу, яка за своїм змістом містить інші мотиви для відмови в позові, тобто не пропуск позовної давності, а необґрунтованість позову, а, крім того, не перевірив доводів апеляційної скарги щодо застосування позовної давності, про зупинення зобов'язань відповідача, не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи; не зазначив мотивів, з яких виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким керувався, що призвело до таких порушень норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для вирішення справи.

При цьому суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, яким у позові відмовлено за пропуском строку позовної давності, постановив ухвалу без урахування роз'яснень, які містяться в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 (v0014700-09) "Про судове рішення", відповідно до яких суд, встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

За таких обставин ухвалене судове рішення апеляційного суду не може вважатись законним й обґрунтованим, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу іпотечного центру в м. Києві та Київській області Державної спеціалізованої фінансової установи "Державний фонд сприяння молодіжному житловому будівництву" задовольнити частково.