Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи - ОСОБА_6, про стягнення суми заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки за касаційними скаргами публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2014 року та ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 червня 2014 року та рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2014 року,

У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 22 січня 2008 року між банком та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредитні кошти у розмірі 52 706 доларів 91 цент США зі сплатою 14,04 % річних, з кінцевим терміном повернення до 22 вересня 2026 року. На забезпечення виконання зобов'язань за цим договором між банком та ОСОБА_5 було укладено договір поруки, а між банком та позичальником було укладено договір іпотеки, предметом якої є квартира АДРЕСА_1, та квартира АДРЕСА_2, належні ОСОБА_4 на праві власності. Оскільки позичальник та поручитель не виконували зобов'язання за вказаними договорами, на вимоги банку не реагували, утворилась заборгованість у розмірі 118 257 доларів 46 центів США, що еквівалентно 1 345 769 грн 89 коп.

Ураховуючи наведене, позивач просив звернути стягнення на вказані предмети іпотеки на користь банку у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

Крім того, ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулося до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором, посилаючись на те, що зобов'язання за кредитним договором від 22 січня 2008 року боржником не виконуються належним чином, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 118 257 доларів 46 центів США, що еквівалентно 1 345 769 грн 89 коп.

Ураховуючи наведене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просив стягнути з відповідачів на його користь вказану суму заборгованості.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 листопада 2013 року цивільні справи об'єднані в одне провадження.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 червня 2014 року позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 22 серпня 2008 року у розмірі 118 257 доларів 46 центів США, що еквівалентно 1 345 769 грн 89 коп.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з початковою ціною яка встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії продажу, з отримання витягу з Державного реєстру прав власності з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форми власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_2, шляхом продажу вказаного предмета іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені ОСОБА_3 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем з початковою ціною яка встановлюється на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії продажу, з отримання витягу з Державного реєстру прав власності з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форми власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В іншій частині позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованості за кредитним договором скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Змінено рішення районного суду в частині визначеного розміру заборгованості за кредитним договором від 22 серпня 2008 року, зменшено цей розмір з 118 257 доларів 46 центів США, що еквівалентно 1 345 768 грн 89 коп. до 99 707 доларів 59 центів США, що еквівалентно 796 883 грн 64 коп. У решті рішення суду залишено без змін.

У касаційних скаргах, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права: ПАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про повне задоволення позову; ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник і іпотекодавець порушили умови кредитного та іпотечного договорів, а до нового власника майна, яке є предметом іпотеки, та який придбав це майно після укладення договору іпотеки з ОСОБА_4 переходять усі права та обов'язки за іпотечним договором, та на дійсність іпотечного договору не впливає. Договір поруки є припиненим, тому солідарне стягнення з боржника та поручителя ОСОБА_5 застосовано бути не може.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості, апеляційний суд виходив із того, що не можна одночасно стягувати заборгованість за кредитним договором та звертати стягнення на предмет іпотеки. Зменшуючи розмір заборгованості за кредитним договором, щодо вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки апеляційний суд вважав, що пеню слід стягувати з урахуванням річного строку. Також апеляційний суд вважав, що дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не може бути підставою для відмови в позові про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки на час дії мораторію зупиняється примусове стягнення, яке буде вирішуватися під час виконання судового рішення.

Проте повністю погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна, оскільки апеляційний суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 22 січня 2008 року між ОСОБА_4 та ПАТ КБ "ПриватБанк" було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 52 706 доларів 91 цент США зі сплатою 14,04 % річних з кінцевим строком повернення до 22 вересня 2026 року. За вказаним договором ОСОБА_5 є поручителем виконання зобов'язань. Оскільки позичальник не виконував зобов'язання за вказаним договором, утворилась заборгованість у розмірі 118 257 доларів 46 центів США, що еквівалентно 1 345 769 грн 89 коп.

Також судами встановлено, що на забезпечення виконання зобов'язань за цим договором між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_4 22 січня 2008 року було укладено договір іпотеки, предметом якої є квартира АДРЕСА_1, та квартира АДРЕСА_2, належні ОСОБА_4 на праві власності.

24 липня 2013 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартир, які є предметами іпотеки. Тобто договір укладено після укладення договору іпотеки.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотеко держатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Згідно зі ст. 23 цього Закону у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

З відомостей з державного реєстру іпотек вбачається, що 22 січня 2008 року квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2 обтяжено іпотекою на підставі договору іпотеки від 22 січня 2008 року. Запис про іпотеку в Державному реєстрі іпотек погашено 11 липня 2013 року на підставі перенесено до спеціального розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з метою припинення на підставі заяви ПАТ КБ "ПриватБанк" (а.с. 206-207).

Тобто, ПАТ КБ "ПриватБанк" здійснив дії по припиненню іпотеки, яка припиняється в тому числі і у разі повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Проте апеляційний суд зазначене до уваги не взяв та дійшов передчасного висновку про те, що іпотека не припинена та до ОСОБА_3 перейшли усі права та обов'язки за договором іпотеки. При цьому у порушення вимог ст. ст. 214, 303, 316 ЦПК України не перевірив та не дослідив доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 про згоду банка на відчуження такого майна та підстав відсутності/наявності обтяження іпотекою спірних квартир.

Також не можна погодитись з висновком апеляційного суду про те, що дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) не може бути підставою для відмови в позові про звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки на час дії мораторію зупиняється примусове стягнення, яке буде вирішуватися під час виконання судового рішення.

Згідно зазначеного Закону, який набрав чинності 7 червня 2014 року, тобто до ухвалення рішення суду у справі, протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України "Про заставу" та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

Апеляційний суд не врахував, що під час виконання судового рішення державний виконавець діє на підставі Закону України "Про виконавче провадження" (606-14) , у статті 37 якого міститься перелік підстав для зупинення виконавчого провадження. При цьому зупинення примусового стягнення на підставі Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" (1304-18) у цьому переліку відсутнє.

Крім того, у резолютивній частині рішення апеляційний суд послався на кредитний договір від 22 серпня 2008 року, тоді як предметом позову і судового розгляду був кредитний договір від 22 січня 2008 року.

Таким чином, апеляційний суд у порушення ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України на вказане уваги не звернув, не перевірив, чи змінювався іпотекодавець за іпотечним договором та чи припинена іпотека, якою забезпечувалось виконання кредитного договору та передчасно відмовив у стягненні заборгованості з боржника.

Ураховуючи, що апеляційним судом не встановлено всі фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, судове рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги публічного акціонерного товариства "ПриватБанк" та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 жовтня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.