6-39753св14 Про виселення з квартири, яка належить на праві власності, без надання іншого жилого приміщення - 28.01.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: Дергачівський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області, служба у справах дітей Дергачівської районної державної адміністрації Харківської області, про виселення за касаційними скаргами ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Харківської області від 1 жовтня 2014 року та ОСОБА_4, ОСОБА_5 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 14 березня 2014 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 1 жовтня 2014 року,

У жовтні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що їй на праві власності належить квартира АДРЕСА_1. Також у вказаній квартирі проживає її син, ОСОБА_6, який 19 січня 2013 року зареєстрував шлюб з ОСОБА_5 та без її відома та згоди поселив дружину з малолітніми дітьми у спірній квартирі. Оскільки відповідачі перешкоджають їй у користуванні належною їй квартирою, участі в утриманні квартири не приймають, просила виселити відповідачів з вказаної квартири без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 14 березня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково. Поновлено ОСОБА_3 право користування і проживання в належній їй квартирі АДРЕСА_1. Виселено ОСОБА_4, ОСОБА_5 разом з неповнолітніми ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 з вказаної квартири без надання іншого жилого приміщення. У частині зобов'язання Дергачівського РВ ГУ МВС України у Харківській області про анулювання реєстрації ОСОБА_4 у вказаній квартирі відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 1 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції в частині виселення ОСОБА_4 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про виселення відмовлено. Попереджено ОСОБА_4 про недопущення правил співжиття в цій квартирі. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційних скаргах, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права: ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції; ОСОБА_6, ОСОБА_5 просять скасувати судові рішення та закрити провадження у справі.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає відхиленню, а касаційна скарга ОСОБА_4 і ОСОБА_5 підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що право позивача на володіння, користування та розпорядження майном порушене відповідачами, які перестали бути членами її сім'ї, тому воно підлягає захисту шляхом їх виселення зі спірної квартири без надання іншого житла.

Частково скасовуючи рішення суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові до ОСОБА_4, апеляційний суд виходив з того, що доказів, що ОСОБА_6 був попереджений про недопущення порушень правил співжиття в квартирі з роз'ясненням йому наслідків продовження негативної поведінки у вигляді виселення без надання іншого житла не надано, тому підстави для виселення, передбачені ч. 1 ст. 116 ЖК УРСР, відсутні. Також апеляційний суд вважав, що ОСОБА_5 з малолітніми дітьми поселилась у спірну квартиру без письмової згоди власника, є зареєстрованою за іншою адресою, тому вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення.

З такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 є власником квартири АДРЕСА_1.

Відповідач ОСОБА_6, який є сином позивачки, у вказаній квартирі зареєстрований з 1989 року як член сім'ї. Також у цій квартирі без реєстрації з січня 2013 року проживає ОСОБА_5 разом з неповнолітніми дітьми.

Між позивачкою і відповідачами склалися неприязні стосунки, добровільно виселятись відповідачі з вказаного приміщення на вимоги позивачки відповідачі не бажають.

Відповідно до ст. 64 ЖК України до членів сім'ї наймача належать дружина наймача та ї діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

Згідно зі ст. 65 ЖК України, наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.

Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користуватися жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Крім того, згідно зі ст. 29 ЦК України місце проживання малолітньої чи неповнолітньої особи є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає.

Тобто, відповідач ОСОБА_6, який продовжує проживати у спірній квартирі, має право на користування нею та вселення до квартири малолітніх чи неповнолітніх дітей без згоди всіх членів сім'ї.

Апеляційний суд у порушення ст. ст. 212- 214, 316 ЦПК України на вказане уваги не звернув, не врахував, що письмова згода власника про вселення у житлове приміщення неповнолітньої дитини до батьків не потрібна та дійшов до передчасного висновку про виселення малолітнього ОСОБА_4 зі спірної квартири, позбавивши неповнолітню дитину права проживати з батьком, залишивши при цьому батька дитини проживати у спірній квартирі. Також апеляційний суд не перевірив обставини вселення ОСОБА_5 до спірної квартири.

Касаційна скарга ОСОБА_3 підлягає відхиленню, оскільки вона не довела підстав, передбачених ст. 116 ЖК УРСР, для виселення, що є її процесуальним обов'язком (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Таким чином, ураховуючи, що апеляційним судом не встановлені всі фактичні обставини від яких залежить правильне вирішення справи, та допущені порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, рішення апеляційного суду в частині позову до ОСОБА_5 та неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 та ОСОБА_4 відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 задовольнити частково, касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 1 жовтня 2014 року в частині позовних вимог до ОСОБА_5 та неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 та ОСОБА_4 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.