Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С., суддів: Висоцької В.С., Умнової О.В., Колодійчука В.М., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, діючої у власних інтересах та інтересах малолітнього сина ОСОБА_9, треті особи: служба у справах дітей Рубіжанської міської ради Луганської області, сектор громадянства, міграції і реєстрації фізичних осіб Рубіжанського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, про усунення перешкод у користуванні власністю та виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_8 на рішення апеляційного суду Харківської області від 01 жовтня 2014 року,

У січні 2014 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому, з врахуванням уточнених позовних вимог, просив усунути йому перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_7, ОСОБА_8 та її малолітнього сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, такими, що втратили право на користування вказаним вище житлом, визнати відповідачів такими, що втратили право на користування вказаною квартирою та виселити їх з цієї квартири. Просив зобов'язати сектор громадянства, міграції і реєстрації фізичних осіб Рубіжанського міського відділу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області зняти з реєстраційного обліку за вказаною вище адресою ОСОБА_8 та її малолітнього сина ОСОБА_9, стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь позивача понесені ним судові витрати у справі.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що квартира АДРЕСА_1 є об'єктом права особистої приватної власності позивача ОСОБА_6

ОСОБА_7 (рідна сестра позивача) вселилася до вказаної квартири без законних на те підстав і створює для позивача умови, які унеможливлюють їх спільне проживання. ОСОБА_8 (племінниця позивача) та її малолітній син ОСОБА_9 вселилися до вказаної квартири на законних підставах, однак також створюють для позивача умови, які унеможливлюють їх спільне проживання.

Вважаючи свої права на користування та розпорядження власністю порушеними з боку відповідачів, позивач просив суд задовольнити позов.

Рішенням Рубіжанського міського суду Луганської області від 23 квітня 2014 року в позові відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 01 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено у справі нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Усунуто перешкоди ОСОБА_6 у користуванні та розпорядженні належною йому на праві власності квартирою АДРЕСА_1.

Визнано ОСОБА_7, ОСОБА_8, малолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, такими, що втратили право на користування житловою площею квартири АДРЕСА_1.

Виселено ОСОБА_7, ОСОБА_8, малолітнього ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, з квартири АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 судові витрати у справі, по 121 грн 80 коп., та витрати на правову допомогу, по 1 250 грн, з кожної.

В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду і залишити в силі судове рішення міського суду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 12 жовтня 2009 року ј частина квартири за адресою: АДРЕСА_1, належить ОСОБА_6, ѕ частини даної квартири належали ОСОБА_10

23 жовтня 2009 року ОСОБА_10 склав заповіт, яким все своє майно заповів своєму сину ОСОБА_6, у зв'язку з чим після смерті ОСОБА_10, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року, його син ОСОБА_6, отримав у спадщину ѕ частини зазначеної квартири та зареєстрував своє право власності на це майно у встановленому законом порядку.

За життя ОСОБА_10 зареєстрував у вказаній квартирі свою онуку ОСОБА_8 та правнука ОСОБА_9

Згідно довідки комунального підприємства "Житловий сервіс" від 29 січня 2014 року та копії паспорта ОСОБА_6 в квартирі зареєстровано ОСОБА_6 - з 30 грудня 1997 року, ОСОБА_8 - з 19 листопада 2009 року та ОСОБА_9 - з 19 листопада 2009 року.

Ухвалюючи у справі судове рішення про відмову в позові, суд першої інстанції виходив з його недоведеності та безпідставності.

Суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачі у справі вселилися до вказаної вище квартири за згодою попереднього власника квартири ОСОБА_10, після смерті якого ІНФОРМАЦІЯ_2 року, вони втратили право на користування спірним житлом і з того часу не набули знову самостійного права на житло з підстав, передбачених Законом (найм, оренда, тощо). Також апеляційним судом встановлено, що ОСОБА_7, ОСОБА_8 перешкоджають ОСОБА_6 у користуванні та розпорядженні належною йому квартирою, вчиняють сварки, не сплачують комунальні послуги, квартирну плату. Ці обставини підтверджуються поясненнями свідків ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, наданими в судовому засіданні суду першої інстанції. Свідки вказували, що між позивачем та відповідачами постійно виникають сварки. Вироком Рубіжанського міського суду Луганської області від 18 березня 2014 року ОСОБА_6 визнано винним у скоєнні злочину, передбачено ч. 1 ст. 122 КК України, за спричинення ОСОБА_7 середньої тяжкості тілесних ушкоджень, що свідчить про неприязні стосунки між ними.

На підставі таких встановлених обставин, апеляційний суд дійшов до висновків, що позовні вимоги в частині усунення перешкод ОСОБА_6 у користуванні та розпорядженні належною йому на праві власності квартирою шляхом виселення відповідачів з цієї квартири, є обґрунтованими.

Такі висновки апеляційного суду ґрунтуються на зібраних у справі доказах та нормах ст. ст. 383, 405 Цивільного кодексу України, ст. ст. 150, 156 Житлового кодексу України.

Відповідачі у справі не є членами сім'ї позивача у розумінні ч. 2 ст. 64, ст. 156 Житлового кодексу України, у встановленому порядку до спірного помешкання за час володіння ним позивачем на праві власності не вселялися, а тому, з врахуванням підстав позову про неможливість спільного проживання сторін у справі та порушення прав позивача на володіння вказаною квартирою, висновки апеляційного суду про наявність підстав для часткового задоволення позову є обґрунтованими.

Також є обґрунтованими висновки апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення позову в частині зобов'язання третьої особи у справі зняти відповідачів з реєстраційного обліку за адресою місцезнаходження вказаної квартири, оскільки діючий Цивільний процесуальний кодекс України (1618-15) не передбачає права суду на покладання на третю особу в справі зобов'язань щодо вчинення дій щодо предмету спору.

Висновки апеляційного суду щодо розподілу у справі судових витрат є похідними та ґрунтуються на зібраних у справі доказах та положеннях ст. ст. 79, 88 ЦПК України.

Доводи касаційної скарги та наявні в матеріалах справи документи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову і не дають підстав вважати, що апеляційним судом ухвалено у справі рішення з порушенням вимог закону, тому колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 337, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_8 відхилити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 01 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.