Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С., суддів: Висоцької В.С., Умнової О.В., Колодійчука В.М., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 про визнання недійсним договору дарування грошових коштів, за касаційною скаргою, поданою представником ОСОБА_6 - ОСОБА_9, на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 19 червня 2014 року,

У травні 2011 року ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсним посвідчений нотаріально договір дарування грошових коштів, укладений 26 травня 2011 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, крім того просила стягнути з відповідачів понесені у справі судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що в період з 01 травня 2006 року по 08 грудня 2010 року вона перебувала з ОСОБА_7 в шлюбі. Про оскаржуваний договір дарування коштів позивачеві стало відомо під час судового процесу в межах розгляду іншої справи про розподіл спільного майна колишнього подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Позивач вважає, що такий договір впливає на її права та інтереси, оскільки ОСОБА_7, посилаючись на нього, стверджує, що набутий в шлюбі приватний будинок на території Чеської республіки не підлягає поділу між подружжям та є його особистою приватною власністю.

ОСОБА_6 вважає оскаржуваний нею договір недійсним з тих підстав, що він вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цим договором, так як реальної передачі коштів за ним не відбулося (ст. 234 ЦК України - фіктивний правочин). Крім того позивач, посилаючись на норми ст. ст. 203, 717 ЦК України, вважає, що оскаржуваний нею договір не містить обов'язкових ознак договору дарування, оскільки з його змісту вбачається, що обдарована особа отримала кошти за цим договором до його укладання, ще в травні 2007 року, тобто кошти було передано не в момент посвідчення договору, чи в майбутньому за домовленістю сторін, як це визначено ч. 1 ст. 717 ЦК України, і тому такий договір на підставі ст. 203 ЦК України є недійсним.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 березня 2014 року позов задоволено.

Визнано недійсним посвідчений нотаріально договір дарування грошових коштів, укладений 26 травня 2011 року між відповідачами у справі.

Вирішено питання про відшкодування судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 19 червня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано і ухвалено у справі нове рішення про відмову в позові.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_9 просить скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

З матеріалів справи вбачається, що 26 травня 2011 року між ОСОБА_8, як дарувальником, та ОСОБА_7, як обдарованим, було укладено нотаріально посвідчений договір дарування грошових коштів у розмірі 120 тис. доларів США (в гривневому еквіваленті становить 958 800 грн).

З пунктів 2, 5 вказаного договору вбачається, що передача коштів на момент підписання договору сторонами уже було здійснено. Кошти були передані до нотаріального посвідчення договору, в травні 2007 року. Кошти, що даруються обдарований має намір витратити на придбання житлового будинку на території Чеської республіки.

На підтвердження факту передачі грошей 15 травня 2007 року сторонами у справі надано копію розписки ОСОБА_7 (а. с. 68).

З 01 травня 2006 року позивач у справі ОСОБА_6 та відповідач ОСОБА_7 перебували в шлюбі. На підставі рішення Окружного суду Прага - захід від 08 грудня 2010 року (а. с. 8-10), шлюб між ними розірвано. Дане рішення набуло чинності 28 січня 2011 року.

Ухвалюючи у справі судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з доведеності факту невідповідності оскаржуваного договору дарування положенням ч. 1 ст. 717 ЦК України та наявності підстав для визнання його недійсним згідно з вимогами ч. 5 ст. 203 ЦК України.

Ухвалюючи у справі нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд керувався тим, що за оскаржуваним договором було передано майно (грошові кошти), а тому відсутні підстави для визнання його фіктивним в розумінні ст. 234 ЦК України. Також, апеляційний суд дійшов до висновків про безпідставність посилання позивача на передачу коштів до нотаріального посвідчення договору дарування як на підставу його невідповідності вимогам ст. 717 ЦК України, оскільки така підстава недійсності правочину не визначена ст. 203 ЦК України.

За змістом ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Із змісту оскаржуваного договору дарування грошей, укладеного між відповідачами 26 травня 2011 року, вбачається, що на час укладення договору, сторони вже виконали його, тобто правові наслідки, обумовлені цим правочином, виконано.

Згідно роз'яснень викладених в п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року № 9 (v0009700-09) , у разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Невідповідність договору дарування вимогам ч. 5 ст. 719 ЦК України щодо недотримання нотаріальної форми його посвідчення на момент укладення, не дає підстави для визнання його недійсним в розумінні положень ч. 1 ст. 215 ЦК України.

Висновки апеляційного суду про недоведеність позовних вимог обґрунтовані та не спростовуються доводами касаційної скарги і наявними в матеріалах справи документами, а тому підстав для його зміни чи скасування немає.

Встановивши, що оскаржуване рішення апеляційного суду відповідає вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України, та керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_9 відхилити.

Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 19 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.