Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Дем'яносова М.В., Коротуна В.М., Парінової І.К., Штелик С.П. розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8,про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 02 жовтня 2014 року,

ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_9, правонаступником якої є ОСОБА_7, про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.

В обґрунтування позовних вимог вказував на те, що його дружина ОСОБА_10 була власником 37/100 частин будинковолодіння АДРЕСА_1. Співвласником вказаного будинковолодіння була також ОСОБА_9

На праві спільної власності ОСОБА_10 та ОСОБА_9 належала земельна ділянка площею 0,1000 га, яка розташована на території у АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку і господарських будівель.

На праві спільного користування ОСОБА_10 та ОСОБА_9 належала земельна ділянка площею 0,0900 га, яка розташована на території у АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку і господарських будівель.

Посилаючись на те, що після смерті ОСОБА_10, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, відкрилася спадщина на 37/100 частин будинковолодіння АДРЕСА_1, а також на 1/2 частину кожної із зазначених земельних ділянок, позивач просив суд задовольнити позов та визнати за собою право власності в порядку спадкування на вказане майно.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 04 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 02 жовтня 2014 року, позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_6 право власності в порядку спадкування за заповітом після померлої ОСОБА_10 на 37/100 частки будинку АДРЕСА_1,

Визнано за ОСОБА_6 право власності в порядку спадкування за заповітом після померлої ОСОБА_10 на 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 91078064,розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площа земельної ділянки 0,1000 га)

Визнано за ОСОБА_6 право постійного користування в порядку спадкування за заповітом після померлої ОСОБА_10 на 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 91078077 розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (загальна площа земельної ділянки 0,0900 га).

У касаційній скарзі заявник порушує питання про часткове скасування рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 листопада 2013 року та ухвали апеляційного суду м. Києва від 02 жовтня 2014 року і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального прав.

Касаційна скарга підлягає відхиленню на таких підставах.

Відповідно до статті 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судами встановлено, що Судами встановлено, що рішенням Шевченківського районного народного суду м. Києва від 15 травня 1992 року за ОСОБА_10 визнано право власності на 37/100 будинковолодіння АДРЕСА_1. Вказане право зареєстроване у Реєстрі прав власності на нерухоме майно (а.с.13-14,15).

Відповідно до Державного акту на право приватної власності на землю IV-KB № 148157, ОСОБА_10 на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 06 лютого 1998 року за № 221 передано у приватну власність земельна ділянка площею 0,1000 га, яка розташована на території у АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку і господарських будівель у спільну приватну власність з ОСОБА_9 (а.с. 16).

Згідно з Державним актом на право постійного користування землею IІ-KB № 041646, ОСОБА_10 на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 06 лютого 1998 року за № 221 надано у постійне користування земельна ділянка площею 0,0900 га, яка розташована у АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку і господарських будівель у спільне постійне користування з ОСОБА_9 ( а.с. 19 ).

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 померла, про що в Книзі реєстрації смертей зроблено відповідний запис за № 6270.

Відповідно до заповіту від 11 жовтня 2001 року, ОСОБА_10 все майно де б воно не було і з чого б воно не складалось, і все те, що буде їй належати, і на що за законом вона матиме право, заповіла ОСОБА_6, за заявою якого у передбачені законом строки було заведено спадкову справу № 5/2012 щодо майна померлої ОСОБА_10 ( а.с. 7, 58 - 87).

Приватним нотаріусом ОСОБА_8 у видачі свідоцтва про право на спадщину на частку будинку АДРЕСА_1 та частки земельних ділянок, було відмовлено з тих підстав, що на земельні ділянки, які належали спадкодавцеві на праві спільної сумісної власності у разі смерті одного з його учасників, видача свідоцтва можлива лише після виділення (визначення) частки спадкодавця у спільному майні, що вирішується спадкоємцями в судовому порядку, а правовстановлюючий документ на частку будинку не оформлений належним чином ( а.с. 8 ).

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_9

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 10 липня 2014 року, спадкоємцем майна та правонаступником ОСОБА_9 є ОСОБА_7.

Відповідно до частини 1 статті 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Частинами 1, 2 статті 370 ЦК України визначено, що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності. У разі виділу частки із майна, що є спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_6 у встановлений законом строк звернувся до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, після померлої ОСОБА_10, яка складається з, зокрема, із 37/100 часток будинку АДРЕСА_1, право власності на які підлягає визнанню за позивачем.

Визнаючи за ОСОБА_6 право власності на 1/2 частину земельної ділянки площею 0,1000 га та право користування 1/2 частиною земельної ділянки площею 0,0900 га, суди виходили з того, що вказані земельні ділянки перебували у спільній власності та користуванні ОСОБА_10 та ОСОБА_9, а їх частки у праві власності та праві користування відповідно до положень статей 368, 370 ЦК України були рівними.

До таких висновків суди дійшли на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведені в скарзі доводи не дають підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Наведені в касаційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів і не згоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій з їх оцінки.

За таких обставин, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 337, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 04 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 02 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.