Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.

суддів: Гулька Б.І., Лесько А.О., Хопти С.Ф., Черненко В.А.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" про покладення зобов'язання щодо укладення трудового договору в зв'язку з поворотним прийняттям на роботу за касаційною скаргою комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" на рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 13 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 1 липня 2014 року,

У березні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив зобов'язати комунальне підприємство "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" (далі - КП "ТВКГ") укласти з ним трудовий договір, як з працівником, який має право повторного прийняття на роботу, на зайняття посади начальника дільниці.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що з 15 січня 2003 року він працював на посаді начальника дільниці механізації та ремонтно-будівельних робіт КП "ТВКГ". З 3 липня 2006 року його було переведено на посаду головного механіка начальника дільниці без змін посадових обов'язків та умов праці. 11 вересня 2013 року вказану посаду було скорочено та 18 вересня 2013 року його було звільнено у зв'язку зі скороченням штату з займаної посади. Однак, з 1 жовтня 2013 року в КП "ТВКГ" введено в дію новий штатний розпис, згідно якого введено посаду начальника дільниці, але на цю посаду було призначено іншу особу.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 13 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 1 липня 2014 року, позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов'язано КП "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" укласти трудовий договір з ОСОБА_1 та прийняти його на посаду начальника дільниці.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі КП "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивач має право на укладення трудового договору на підставі ст. 42-1 КЗпП України, оскільки посада з якої його було звільнено на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України та нововведена посада начальника дільниці механізації є аналогічними.

Однак погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами установлено, що ОСОБА_1, на підставі наказу від 14 квітня 2003 року, був прийнятий до КП "ТВКГ" на посаду начальника дільниці механізації та ремонтно - будівельних робіт, 13 липня 2006 року його було переведено на посаду головного механіка - начальника дільниці, а 18 вересня 2013 року було звільнено за скороченням штату на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, що підтверджується копією трудової книжки.

Згідно з наказом від 10 червня 2013 року № 76 було скорочено штатну чисельність робочих місць КП "ТВКГ", у тому числі скорочено посаду головного механіка.

З штатного розкладу від 16 грудня 2005 року убачається наявність посади головного механіка - начальника дільниці КП "ТВКГ" (а.с.15-16), а відповідно до штатного розкладу від 4 червня 2006 року зазначено посаду - "начальник ділянки" (а.с.17-18). З штатного розкладу від 6 вересня 2013 року вбачається скорочення посади "начальника ділянки" без введення іншої посади (а.с.49-50), а у штатному розкладі, що почав діяти з 1 жовтня 2013 року знову введена посада начальника дільниці механізації (а.с.51-52).

ОСОБА_1 26 лютого 2014 року звернувся до КП "ТВКГ" з заявою про прийняття його на роботу на поновлену посаду начальника дільниці механізації відповідно до ст. 42-1 КЗпП України.

Листом від 28 лютого 2014 року № 03/322 ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні заяви про прийняття на роботу з підстав відсутності вакансії посади начальника дільниці.

Відповідно до ч. 1 ст. 42-1 КЗпП України, працівник, з яким розірвано трудовий договір з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 цього Кодексу (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), протягом одного року має право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, якщо власник або уповноважений ним орган проводить прийняття на роботу працівників аналогічної кваліфікації.

Переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу надається особам, зазначеним у ст. 42 цього Кодексу, та в інших випадках, передбачених колективним договором.

У пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) судам роз'яснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані із звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Судам слід мати на увазі, що при проведенні звільнення власник або уповноважений ним орган вправі в межах однорідних професій і посад провести перестановку (перегрупування) працівників і перевести більш кваліфікованого працівника, посада якого скорочується, з його згоди на іншу посаду, звільнивши з неї з цих підстав менш кваліфікованого працівника. Якщо це право не використовувалось, суд не повинен обговорювати питання про доцільність такої перестановки (перегрупування).

Відповідно до ч. 1 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Зазначена норма права вказує на те, що позивач повинен довести не лише ту обставину, коли він дізнався про звільнення, але й ті обставини коли він міг дізнатися про своє порушене право.

Згідно з п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 06 листопада 1992 року № 9 (v0009700-92) встановлені статтями 228, 233 КЗпП України строки звернення до суду застосовуються незалежно від заяви сторін. У кожному випадку суд зобов'язаний перевірити і обговорити причини пропуску цих строків, а також навести у рішенні мотиви, чому він поновлює або вважає неможливим поновити порушений строк. Передбачений ст. 233 КЗпП України місячний строк поширюється на всі випадки звільнення незалежно від підстав припинення трудового договору.

Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, врахував, що законодавцем не передбачено обов'язок підприємства повідомляти раніше звільненого працівника чи пропонувати працевлаштування або ставити працівника до відома про зміни у штатному розписі, оскільки після звільнення між ними не існує ніяких стосунків та обов'язків; що ОСОБА_1 звільнений 18 вересня 2013 року, штатний розклад, який містить спірну посаду, почав діяти з 1 жовтня 2013 року, а позивач звернувся з позовом 31 березня 2014 року, тобто з попуском строку, встановленого ст. 233 КЗпП України, проте належної оцінки цьому не надав та дійшов передчасного висновку про задоволення позову.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, на порушення судом норм матеріального та процесуального права уваги не звернув.

Таким чином, суди попередніх інстанцій, в порушення ст. ст. 212- 214, 303 ЦПК України, доводів та заперечення сторін в достатньому обсязі не перевірили, не перевірили доводів відповідача про те, що на час звільнення позивача у відповідача були відсутні вакантні посади, які б відповідали професії, кваліфікації та спеціалізації позивача, не врахували його доводів про законність відмови ОСОБА_1 у поворотному прийнятті на роботу, через відсутність вільних посад, не дослідили штатні розклади й належним чином не з'ясували чи приймалися на роботу працівники аналогічної з ОСОБА_1 кваліфікацією, після його звільнення за скороченням штату, й відповідно не визначилися з тим, чи виникло у позивача право на поворотне прийняття на роботу.

Статтею 21 Кодексу законів про працю України передбачається, що трудовий договір - це угода між працівником та власником підприємства, а сторони є вільними в укладенні договору ( ст. 6, ст. 627 ЦК України)

Проте, суди не дали належної оцінки цим обставинам.

Наведене свідчить про те, що суди, у порушення ч. 4 ст. 10 ЦПК України, не сприяли всебічному та повному з'ясуванню обставин справи, не встановили обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, не дали відповідної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам.

З'ясування зазначених обставин, має визначальне значення для правильного вирішення справи.

З огляду на викладене постановлені судами рішення не можна визнати законними та обґрунтованими й вони підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу комунального підприємства "Теплопостачання та водо-каналізаційне господарство" задовольнити частково.

Рішення Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 13 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 1 липня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.