6-40085св14 Про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням - 28.01.2015 Прийняття

головуючого Ткачука О.С., суддів: Висоцької В.С., Умнової О.В., Колодійчука В.М., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, треті особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", про визнання недійсним розпорядження, визнання недійсним права власності на житло, поновлення права на житлову площу та вселення; за зустрічним позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_6, треті особи: Новомиколаївська сільська рада Дніпропетровського району Дніпропетровської області, публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, за касаційними скаргами публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" та ОСОБА_9 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2014 року,

У вересні 2010 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом, у якому, з врахуванням уточнених позовних вимог, просив: визнати недійсним свідоцтво про право власності на житло від 02 березня 2006 року, видане Новомиколаївською сільською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області на підставі розпорядження від 27 лютого 2006 року на квартиру АДРЕСА_1; визнати недійсним розпорядження від 27 лютого 2006 року Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області; відновити його право на житлову площу у вказаній вище квартирі АДРЕСА_1 шляхом вселення його в дану квартиру.

Позовні вимоги обґрунтував тим, що у 1986 році померла його мати ОСОБА_11, у 1992 році його батько зареєстрував шлюб з ОСОБА_7, у 2005 році батько помер.

Розпорядженням органу приватизації від 27 лютого 2006 року спірна квартира була приватизована ОСОБА_7

У період з 1999 року по 20 листопада 2009 року позивач відбував покарання у виді позбавлення волі, однак вважає, що за ним збереглося право на користування спірною квартирою, тому просив суд задовольнити позов

ОСОБА_9 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6, треті особи: Новомиколаївська сільська рада Дніпропетровського району Дніпропетровської області, публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк", у якому просила усунути їй перешкоди у користуванні спірною квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_6 таким, що втратив право на користування нею.

Позовні вимоги обґрунтувала тим, що вона є власником вказаної квартири, ОСОБА_6 не є членом її сім'ї та не наділений жодними правами на квартиру.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 18 червня 2014 року в задоволенні первісних позовних вимог відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_9 задоволено у повному обсязі.

Усунуто перешкоди ОСОБА_9 у користуванні квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_6 таким, що втратив право на користування вказаним вище нерухомим майном.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 114 грн 70 коп. судового збору.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 01 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено у справі нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_6 та відмову в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_9

Визнано недійсним розпорядження органу приватизації від 27 лютого 2006 року, видане Новомиколаївською сільською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області на ім'я ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_1.

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на житло, видане 02 березня 2006 року Новомиколаївською сільською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області на ім'я ОСОБА_7 на квартиру АДРЕСА_1.

Вселено ОСОБА_6 в спірну квартиру АДРЕСА_1.

У касаційних скаргах публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" та ОСОБА_9 просять скасувати оскаржуване рішення апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами обох інстанцій встановлено, що трикімнатна квартира АДРЕСА_1 на підставі ордеру була надана батькам ОСОБА_6 - ОСОБА_12 та ОСОБА_11

З моменту вселення в спірну квартиру в ній проживали та були зареєстровані ОСОБА_6, його батьки ОСОБА_12 й ОСОБА_11 та сестри ОСОБА_13, ОСОБА_14

У 1986 році померла мати позивача ОСОБА_11

У 1992 році ОСОБА_12, батько позивача, зареєстрував шлюб з ОСОБА_7

У 2005 році помер ОСОБА_12

Ухвалою Верховного суду України від 31 жовтня 2000 року вирок Дніпропетровського обласного суду від 21 серпня 2000 року змінено, позивача ОСОБА_6 було засуджено до позбавлення волі терміном на 10 років.

Спірна квартира АДРЕСА_1 була приватизована ОСОБА_7 відповідно до розпорядження органу приватизації від 27 лютого 2006 року.

21 березня 2006 року між ОСОБА_15, яка діяла за довіреністю від імені ОСОБА_7, та ОСОБА_8 укладено договір купівлі-продажу цієї квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_16

30 січня 2008 року укладено договір купівлі-продажу спірної квартири між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського районного нотаріального округу ОСОБА_17, власником квартири стала ОСОБА_9

Також, 30 січня 2008 року між ОСОБА_9 та ПАТ "УкрСиббанк" укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого спірна квартира була передана в іпотеку банку.

Відмовляючи в задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_6, суд першої інстанції керувався п. 7 ч. 3 ст. 71, ч. 4 ст. 156 ЖК України, ст. 405 ЦК України та виходив з того, що за ОСОБА_6 право користування спірним житловим приміщенням могло зберігатися лише протягом шести місяців з дня закінчення строку перебування його під слідством і судом, а оскільки після закінчення такого терміну, в 2006 році, квартира була приватизована ОСОБА_7 та перейшла у власність ОСОБА_9 у 2008 році, яка не є членом сім'ї позивача і який лише в 2009 році звільнився від відбування покарання, тому ОСОБА_6 втратив право на користування такою квартирою.

Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_9, районний суд виходив з його доведеності і обґрунтованості та того, що остання є власником спірної квартири на підставі відплатного договору і може захистити свої права на власність шляхом звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю на підставі ст. ст. 16, 321, 386 ЦК України та визнання ОСОБА_6 таким, що втратив право на користування спірною нерухомістю (ст. 71 ЖК України).

Ухвалюючи у справі нове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_6 та відмову в зустрічному позові ОСОБА_9, апеляційний суд виходив з того, що на час приватизації спірної квартири та отримання ОСОБА_7 розпорядження органу приватизації від 27 лютого 2006 року та свідоцтва на право на житло від 06 березня 2006 року, які була видані Новомиколаївською сільською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області, позивач ОСОБА_6 не був в судовому порядку, відповідно до вимог ст. 71 ЖК України, визнаний таким, що втратив право користування квартирою, а тому до ухвалення рішення суду про визнання особи, яка тимчасово не проживає в жилому приміщенні, такою, що втратила право користування ним (ст. 72 ЖК України), ця особа вважається тимчасово відсутньою, і за нею зберігаються усі права, передбачені ст. 64 ЖК України. За позивачем зберігалося право на користування спірним приміщенням протягом усього часу його перебування під вартою та відбування покарання.

З врахуванням вимог ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" апеляційний суд дійшов до висновків про обґрунтованість вимог ОСОБА_6 щодо визнання недійсними приватизації спірної квартири, оскаржуваного свідоцтва про право власності на житло, поновлення права позивача на житлову площу та вселення. Також апеляційний суд дійшов до висновків, що договір купівлі-продажу спірної квартири від 30 січня 2008 року на підставі якого квартира перейшла у власність ОСОБА_9 є нікчемним, тому зустрічний позов останньої задоволенню не підлягає.

З такими висновками апеляційного суду погодитися неможна.

Посилаючись на ст. 72 ЖК України за якою визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку, апеляційний суд не звернув уваги на зустрічні позовні вимоги ОСОБА_9 про визнання ОСОБА_6 таким, що втратив право на користування спірною квартирою. При цьому, ОСОБА_9 вважала, що ОСОБА_6 втратив право на користування спірною квартирою ще до проведення її приватизації в 2006 році, а саме після спливу шести місяців після закінчення строку перебування його під вартою та судом (п. 7 ч. 3 ст. 71 ЖК України в редакції станом на 1999 рік), тобто задовго до її приватизації в 2006 році.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог вимоги ОСОБА_9, апеляційний суд посилався лише на те, що договір купівлі-продажу спірної квартири, за яким вона перейшла у власність до ОСОБА_9 є нікчемним, що виключає наявність у останньої будь-яких прав на цю нерухомість.

Такі висновки апеляційного суду безпідставні, оскільки на момент укладення договору купівлі-продажу спірної квартири 30 січня 2008 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_9, сторони такого договору були наділені усіма законними правами щодо його укладення, перешкоди до вчинення правочину були відсутні, а тому ОСОБА_9 є добросовісним набувачем спірної квартири і це презюмується (ч. 5 ст. 12, ст. 388 ЦК України).

Факт добросовісності набуття у власність ОСОБА_9 спірної квартири не спростовано ні апеляційним судом ні позивачем за первісним позовом ОСОБА_6, що свідчить про безпідставність висновків апеляційного суду щодо нікчемності вказаного вище договору від 30 січня 2008 року.

Від вирішення зустрічних позовних вимог ОСОБА_9 щодо визнання ОСОБА_6 таким, що втратив право на користування спірною квартирою до проведення її приватизації в 2006 році, залежить вирішення спору в частині первісного позову ОСОБА_6, оскільки лише за наявності у нього збереженого права на житло, приватизація квартири мала проводитися за його письмовою на те згоду (ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду").

На аркушах справи 102-109, том 1, міститься інформаційна довідка Новомиколаївської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 10 серпня 2011 року та копія по господарської книги щодо квартири АДРЕСА_1, з яких вбачається, що ОСОБА_6 вибув з 1999 року в місця позбавлення волі зі спірної квартири.

Відповідно до п. 7 ч. 3 ст. 71 ЖК України (в редакції, що діяла протягом 1999 року) жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї понад шість місяців у випадку взяття під варту - протягом усього часу перебування під слідством і судом. Право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, перебування під слідством і судом.

Апеляційний суд, застосовуючи до спірних правовідносин п. 7 ч. 3 ст. 71 ЖК України в редакції що почала діяти з 30 березня 2000 року і яка передбачає збереження за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім'ї права на житлове приміщення понад шість місяців у випадках взяття під варту або засудження до позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, не звернув уваги на те, що правовідносини виникли у 1999 році з моменту вибуття ОСОБА_6 в місця позбавлення волі та те, що ст. 71 ЖК України зворотної дії у часі немає.

Крім того, згідно правовій позиції, висловленій Верховним Судом України під час розгляду справи № 6-158цс14 (постанова Верховного Суду України від 05 листопада 2014 року), право членів сім'ї власника будинку користуватись цим жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за наявності права власності на будинок в особи, членами сім'ї якого вони є; із припиненням права власності особи втрачається й право користування жилим приміщенням у членів його сім'ї.

Як зазначено вище у 2008 році спірна квартира перейшла у власність ОСОБА_9, яка не є членом сім'ї ОСОБА_6, а тому в даному випадку за останнім право на користування такою квартирою не збереглося.

Висновки суду першої інстанції щодо обґрунтованості зустрічних позовних вимог про втрату ОСОБА_6 права на спірну квартиру задовго до її приватизації та безпідставності первісного позову через відсутність у первісного позивача будь яких прав на спірне майно апеляційним судом належним чином не спростовано, такі висновки районного суду ґрунтуються на наявних в матеріалах справи документах, нормах Закону та узгоджуються з доводами, викладеним публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" та ОСОБА_9 у їх касаційних скаргах.

Виходячи з наведеного, оскаржуване в касаційному порядку рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі помилково скасованого рішення районного суду, ухваленого згідно із законом.