6-31236ск15 Про поділ спадкового майна - 10.02.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про поділ спадкового майна, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - на рішення апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2015 року,

У квітні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син ОСОБА_6, спадкоємцями першої черги після його смерті були: вона, дружина померлого - ОСОБА_4 та діти: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 Діти померлого відмовились від прийняття спадщини на користь ОСОБА_4

У визначений законом строк спадкоємці звернулись до нотаріальної контори із відповідною заявою, на підставі якої їм видані свідоцтва про право на спадщину після померлого ОСОБА_6, яка складалася із: однокімнатної квартири АДРЕСА_1; житлового будинку АДРЕСА_2 та земельної ділянки, на якій він розташований; автомобіля "Ауді 100", 1994 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1; автомобіля Газ НОМЕР_6, 2003 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2; автомобіля "Фольксваген" Т5, 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_3; грошових вкладів з належними відсотками та компенсаційними виплатами.

Проте в нотаріальному порядку не була поділена Ѕ частини житлового будинку АДРЕСА_3 області та земельна ділянка, на якій будинок розташований, яка належала померлому на праві спільної сумісної власності. Вказані об'єкти нерухомого майна зареєстровані на ім'я дружини померлого ОСОБА_4, яка нотаріуса про наявність цього майна не повідомила, документів щодо нього не надала, проти включення його до спадкового майна заперечує.

Посилаючись на наведене, просила визнати за нею право власності на ј частини вказаного майна в порядку спадкування.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 08 липня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено з інших підстав.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить змінити вказане судове рішення в частині відмови у задоволенні позову та задовольнити позов у повному обсязі.

Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер син позивача ОСОБА_6

Із заявами про прийняття спадщини після смерті останнього, звернулися дружина померлого, його діти та мати померлого ОСОБА_3 Предметом спадкування було майно, що належало спадкодавцеві і яке складалося з: однокімнатної квартири АДРЕСА_1; житлового будинку АДРЕСА_2 та земельної ділянки, на якій він розташований; автомобіля "Ауді 100", 1994 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4; автомобіля Газ НОМЕР_6, 2003 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2; автомобіля "Фольксваген Т5", 2004 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_5; грошових вкладів з належними відсотками та компенсаційними виплатами. На зазначене майно спадкоємцям видано свідоцтва про право на спадщину відповідно до належних їм часток у ньому.

Разом з тим ОСОБА_4 є власником житлового будинку АДРЕСА_3 області на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23 грудня 2004 року та земельної ділянки площею 0,1000 га, яка розташована за вищевказаною адресою.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що вказаний об'єкт нерухомого майна включає самочинні забудови, які відповідно до вимог чинного законодавства не прийняті до експлуатації, право власності на них, як на завершений об'єкт будівництва, не зареєстровано, а отже, відсутня можливість визнати право власності за позивачем на частку у цьому майні.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що право власності на спірний житловий будинок зареєстровано за ОСОБА_4 у встановленому законом порядку, а тому зазначене нерухоме майно не може вважатися самочинним.

Разом з тим без припинення права власності ОСОБА_4 на зазначений об'єкт нерухомого майна суд позбавлений можливості визнання за ОСОБА_3 права власності на ј його частини в порядку спадкування, а оскільки остання не заявляла вимогу щодо визнання недійсним вищевказаного свідоцтва про право власності.

Проте колегія суддів суду касаційної інстанції з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не може, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Звертаючись до суду із указаним позовом, ОСОБА_3 посилалась на те, що житловий будинок АДРЕСА_3 області та земельна ділянка, на якій він розташований, також входили до складу спадщини як майно, яке було набуте ОСОБА_4 у період шлюбу із сином позивача ОСОБА_6, а тому останній мав право на Ѕ його частини.

Відповідно до ст. 1226 ЦК України частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах.

Згідно із ч. 2 ст. 1225 ЦК України до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

Таким чином, ОСОБА_3, як така, що прийняла спадщину після померлого сина, має право на відповідну частку майна померлого, яка йому належала на праві спільної сумісної власності, в порядку спадкування за законом, при цьому посилання суду апеляційної інстанції на необхідність визнання недійсним свідоцтва про право власності на будинок від 23 грудня 2014 року, виданого на ім'я ОСОБА_4, та припинення права власності останньої на зазначений об'єкт нерухомості в даному випадку немає правового значення.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції, правильно встановивши фактичні обставини справи, дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

Враховуючи наведене, судове рішення не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 15 вересня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.