Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С., суддів: Висоцької В.С., Умнової О.В., Колодійчука В.М., Фаловської І.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Національної акціонерної компанії "Надра України", дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії "Надра України" "Полтавнафтогазгеологія", голови правління Національної акціонерної компанії "Надра України" Пономаренка Олександра Володимировича, прокуратури Полтавської області про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, заборгованості по заробітній платі та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою заступника прокурора Полтавської області в інтересах Держави в особі публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 30 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 25 вересня 2014 року,

У червні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду із вказаним вище позовом. Посилався на те, що згідно з наказом від 27 вересня 2006 року його було призначено на посаду генерального директора дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії "Надра України" (далі - НАК "Надра України") "Полтаванафтогазгеологія". За наказом від 16 червня 2009 року його було звільнено із займаної посади за власним бажанням. Зазначений наказ позивач вважає незаконним, оскільки заяви про звільнення за власним бажанням він не подавав і не просив звільнити з посади директора підприємства, звільнення відбулося за підробленою від його імені заявою, також звільнення відбулося в період його тимчасової непрацездатності та відпустки. Позивач посилається на те, що в день звільнення йому не було видано копію наказу про звільнення та належно оформлену трудову книжку, а також з ним не проведено остаточний розрахунок.

З врахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_6 просив суд скасувати наказ про його звільнення з роботи від 16 червня 2009 року, скасувати наказ про призначення виконуючим обов'язки директора дочірнього підприємства Національної акціонерної компанії "Надра України" "Полтаванафтогазгеологія" ОСОБА_8, поновити ОСОБА_6 на займаній посаді, просив стягнути заборгованість по заробітній платі, середню заробітну плату за час вимушеного прогулу та моральні збитки.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 30 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 25 вересня 2014 року, позов задоволено частково.

Скасовано наказ НАК "Надра України" від 16 червня 2009 року про звільнення ОСОБА_6 з посади директора дочірнього підприємства НАК "Надра України" "Полтавнафтогазгеологія".

Поновлено ОСОБА_6 на посаді директора дочірнього підприємства НАК "Надра України" "Полтавнафтогазгеологія" з 17 червня 2009 року.

Стягнуто з НАК "Надра України" на користь ОСОБА_6 середній заробіток за час вимушеного прогулу, з моменту звільнення по день поновлення на посаді, в розмірі 471 159 грн з утриманням та перерахуванням до бюджету та державних цільових фондів податків та обов'язкових платежів, в рахунок відшкодування моральної шкоди стягнуто 10 тис. грн, також стягнуто судові витрати на правову допомогу в розмірі 8 200 грн, а всього стягнуто 489 359 грн.

Стягнути з НАК "України" на користь Держави судовий збір в розмірі 3 562 грн 80 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_6 відмовлено.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_6 на посаді директора дочірнього підприємства НАК "Надра України" "Полтавнафтогазгеологія" та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць в розмірі 10 084 грн 62 коп. допущено до негайного виконання.

У касаційній скарзі заступник прокурора Полтавської області в інтересах Держави в особі публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити у праві нове рішення про відмову в позові у повному обсязі, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_6 був призначений на посаду генерального директора дочірнього підприємства НАК "Надра України" "Полтавнафтогазгеологія" наказом голови правління НАК "Надра України" від 27 вересня 2006 року на підставі контракту, яким були визначені права та обов'язки сторін.

Наказом НАК "Надра України" від 16 червня 2009 року ОСОБА_6 звільнено з посади директора дочірнього підприємства НАК "Надра України" "Полтавнафтогазгеологія" з 16 червня 2009 року, за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України. Підставою звільнення в наказі зазначено - заява ОСОБА_6

Також районним судом встановлено, що станом на 18 червня 2009 року позивач перебував у трудових відносинах з НАК "Надра України" і працював на посаді директора дочірнього підприємства HAK "Надра України" "Полтавнафтогазгеологія" відповідно до укладеного контракту і лише 18 червня 2009 року зміст вказаного вище наказу про його звільнення доведено до відома позивача в усній формі, тобто після звільнення позивача було допущено до роботи і він продовжував працювати. Крім того, встановлено, що у період з 15 по 20 червня 2009 року ОСОБА_6 перебував на лікарняному та був тимчасово непрацездатний у зв'язку з захворюванням. Встановлено, що заяви про звільнення за власним бажанням із займаної посади з 16 червня 2009 року позивач не подавав, а раніше подану ним заяву від 16 червня 2006 року він відкликав задовго до звільнення в 2009 році.

На підставі таких встановлених обставин, суд першої інстанції дійшов до висновків, що оскаржуваний наказ про звільнення ОСОБА_6 із займаної посади від 16 червня 2009 року суперечить положенням ч. 4 ст. 24, ст. 38, ч. 3 ст. 40 КЗпП України і підлягає скасуванню в рамках даного позову.

Також, суд першої інстанції встановив, що незаконними діями відповідача ОСОБА_6 було завдано моральної шкоди, яка полягає у моральних стражданнях, яких він зазнав внаслідок незаконних щодо нього з боку відповідача дій, втраті із-за цього нормальних життєвих в'язків, в приниженні його ділової репутації в ділових колах, в очах знайомих, друзів та колег по роботі. Вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, суд виходив з засад розумності, виваженості та справедливості.

Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу (ст. 235 КЗпП України), а саме з моменту звільнення позивача (16 червня 2009 року) по день поновлення на посаді (30 квітня 2014 року), в розмірі 471 159 грн, суд першої інстанції, у порушення вимог п. 3 ч. 1 ст. 215 ЦПК України, не навів у рішенні розрахунків з яких виходив, вважаючи встановленою наявність такого боргу саме в розмірі 471 159 грн, також рішення суду не містить посилок на розмір середньої заробітної плати позивача, тому відсутні підстави вважати висновки районного суду обґрунтованими у цій частині.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін (ст. 21 КЗпП України).

Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебував у трудових відносинах саме на підставі контракту, строк дії якого закінчилася 26 лютого 2013 року (т. 1 а. с. 14-17).

У випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок закінчення строку дії контракту, суд визнає звільнення неправильним і зобов'язує власника виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч. 2 ст. 235 КЗпП України). Одночасно суд визначає працівника звільненим за п. 8 ст. 36 КЗпП України з урахуванням умов, визначених сторонами в контракті для його розірвання, в тому числі передбаченої контрактом дати припинення між сторонами правовідносин.

Поновлюючи позивача на роботі з 17 червня 2009 року та стягуючи на його користь середню заробітну плату за час вимушеного прогулу, по 30 квітня 2014 року, суд першої інстанції не звернув уваги на особливості правовідносин між сторонами спору які чітко визначені контрактом в тому числі і щодо дати припинення таких правовідносин.

Наведене свідчить про те, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на припущеннях та не відповідає вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України, визнати його законним і обґрунтованим неможна.

Висновки районного суду щодо розподілу судових витрат є похідними (ст. ст. 79, 88 ЦПК України (1618-15) ).

Апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в порядку розгляду справи в апеляційному порядку, не в повній мірі дотримався вимог ст. 303 ЦПК України, не звернув уваги на допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права щодо визначення характеру правовідносин між сторонами спору та безпідставно залишив таке рішення суду без змін.

З підстав викладених вище оскаржувана ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, як це передбачено ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу заступника прокурора Полтавської області в інтересах Держави в особі публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Надра України" задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 25 вересня 2014 року скасувати і направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.