Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого: Кузнєцова В.О., суддів: Ізмайлової Т.Л., Наумчука М.І., Мостової Г.І., Олійник А.С., -розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про стягнення коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 травня 2014 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області від 19 серпня 2014 року,

У серпні 2013 року ОСОБА_6 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_7 про стягнення компенсації вартості ремонтно-будівельних та оздоблювальних робіт по облаштуванню частини приміщень незавершеного будівництвом будинку по АДРЕСА_1 в сумі 781 330 грн. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що при вирішенні судом питання щодо поділу майна подружжя не було враховано вартості та стану майна, яке підлягало поділу.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області від 19 серпня 2014 року, позов ОСОБА_6 задоволено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить судові рішення першої та апеляційної інстанції скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачем після розірвання шлюбу здійснено, ремонтні, ремонтно-будівельні та оздоблювальні роботи в частині будинку, яка за рішенням суду виділена відповідачу.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна виходячи з наступного.

Судами встановлено, що сторони з 11 серпня 1990 року до 08 жовтня 2003 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 вересня 2009 року позов ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визнання недійсною державної реєстрації права власності на нерухоме майно, визнання права власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом будинковолодіння, визнання недійсним державного акту про право власності на землю, визнання недійсним договорів купівлі-продажу машин, та поділ спільного майна подружжя задоволено частково і проведено поділ майна. У задоволенні вимог про визнання недійсною державної реєстрації права власності на незавершений будівництвом будинок та поділ цього будинку відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області від 17 липня 2012 року згадане рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсною державної реєстрації права власності на незавершений будівництвом будинок та поділ цього будинку скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_7 задоволено. Виділено ОСОБА_7 приміщення першого поверху: частину коридору 2-1 площею 14,4 кв.м вартістю 13 833 грн.; жилу кімнату 2-3 площею 19 кв.м вартістю 18 251 грн.; коридор 2-2 площею 2,3 кв.м вартістю 2 209 грн.; жилу кімнату 2-4 площею 14,5 кв.м вартістю 13 929 грн.; ванну 2-5 площею 5 кв.м вартістю 4 803 грн.; туалет 2-6 площею 1,2 кв.м вартістю 1 153 грн. та мансардний поверх: жилу кімнату 3-3 площею 45,1 кв.м вартістю 29 680 грн.; жилу кімнату 3-2 площею 43 кв.м вартістю 28 298 грн.; коридор 3-1 площею 31,9 кв.м вартістю 20 993 грн., всього на суму 133 157 грн. Виділено ОСОБА_7 сходову клітину - вихід з першого поверху на мансардний поверх і половину коридору 2-1 площею 14,4 кв.м. Залишено ОСОБА_6 приміщення цокольного поверху: гараж 1-1 площею 42,1 кв.м вартістю 29 335 грн.; коридор 1-2 площею 4,2 кв.м вартістю 2 926 грн.; кухню 1-3 площею 18,5 кв.м вартістю 12 891 грн.; коридор 1-4 площею 9,6 кв.м вартістю 6 689 грн.; кладову 1-5 площею 5,4 кв.м вартістю 3 763 грн.; спортзал 1-6 площею 44,1 кв.м вартістю 30 729 грн. та з першого поверху виділено: частину коридору 2-1 площею 13,6 кв.м вартістю 13 064 грн.; кухню 2-7 площею 14 кв.м вартістю 13 448 грн.; жилу кімнату 2-8 площею 42,1 кв.м вартістю 40 441 грн., а всього на суму 153 286 грн. Зобов'язано ОСОБА_7 виконати вхід на перший поверх та встановити цегляну перетинку на першому поверсі у приміщенні 2-1 згідно першого варіанту поділу судової будівельно-технічної експертизи. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 різницю вартості часток при поділі будинку у розмірі 5 034 грн. У задоволенні позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частину незавершеного будівництвом будинковолодіння у АДРЕСА_1 відмовлено (а.с. 36-38).

Відповідно до висновку про вартість проведених ремонтно-будівельних та оздоблювальних робіт по облаштуванню 1/2 частки незавершеного будівництвом житлового будинку, що була виділена ОСОБА_7 згідно варіанту 1 звіту судової будівельно-технічної експертизи від 01 грудня 2004 № 1396, складеного 09 липня 2013 року ПП "Тернопільське експертно-консультаційне бюро", вартість проведених ремонтно-будівельних та оздоблювальних робіт складає 781 330 грн (а.с. 6-27).

Із роз'яснень Пленуму Верховного Суду України в пп. 23, 24 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) , вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. До складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК України).

Згідно зі ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами проведено поділ незавершеного будівництвом спірного житлового будинку по АДРЕСА_1 відповідно до судового рішення виділено кожному із подружжя окремі приміщення.

При задоволенні позовних вимог позивача ОСОБА_6 суд першої інстанції в порушення ст.ст. 212- 215 ЦПК України, не надав належної оцінки наявним у справі доказам, не перевірив фактичних обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення справи, зокрема, стягуючи компенсацію вартості ремонтно-будівельних та оздоблювальних робіт по облаштуванню частини приміщень незавершеного будівництвом будинку по АДРЕСА_1, не перевірив які саме роботи щодо оздоблення житлового будинку були виконані з моменту розірвання між сторонами шлюбу, та які були необхідні для звершення будівництва в цілому.

Суд апеляційної інстанції в порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в рішенні не зазначив конкретні обставини і факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин судові рішення першої та апеляційної інстанції не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 травня 2014 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Тернопільської області від 19 серпня 2014 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.