Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Колодійчук В.М., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 20 травня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 26 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Київська районна адміністрація Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

У лютому 2014 року ОСОБА_2 звернулась до суду із вказаним позовом, в якому просила суд ухвалити рішення, яким позбавити ОСОБА_3 батьківських прав у відношенні неповнолітньої доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_3 вихованням дитини не займається, не цікавиться її станом здоров'я, не спілкується з нею, сплачує аліменти, розмір яких є недостатнім для утримання доньки, додаткову матеріальну допомогу не надає, що вказує на його байдужість до дитини.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20 травня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26 листопада 2014 року, позовні вимоги ОСОБА_2 залишено без задоволення.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до ст. 212 ЦПК України, повно і всебічно досліджено і оцінено обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначено юридичну природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відсутності правових підстав для їх задоволення, оскільки позбавлення батьківських прав застосовуються лише у випадках, передбачених ст. 164 СК України, при цьому позбавлення батьківських прав є крайнім засобом сімейно-правового характеру, і закон встановлює ряд підстав, з яких батьки можуть бути позбавлені батьківських прав. Крім того, при розгляді справи встановлено, що ОСОБА_3 проявляє бажання займатися вихованням дитини, однак йому створюються перешкоди у спілкуванні з донькою зі сторони матері.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що скарга є необґрунтованою і наведені у ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.

Відсутні і передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

На підставі наведеного та керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України,

Відмовити ОСОБА_2 у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Київська районна адміністрація Одеської міської ради, про позбавлення батьківських прав.

Додані до касаційної скарги матеріали повернути, особі яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.