Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Гулька Б.І., Закропивного О.В.,

ХоптиС.Ф., Штелик С.П.

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" про розірвання кредитного договору за касаційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 2 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 21 жовтня 2015 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що між ним та публічним акціонерним товариством "Укрсоцбанк" (далі - ПАТ "Укрсоцбанк") був укладений кредитний договір, за яким він мав отримати 255 937 швейцарських франків, а банк видав йому лише 237 485 швейцарських франків. Зазначені порушення умов указаного договору вважав істотними і просив на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України його розірвати.

Ухвалою Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 2 вересня 2015 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 21 жовтня 2015 року, позовну заяву ОСОБА_3 повернуто позивачеві для подання до належного суду.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Повертаючи заявуОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що позивачем подано позов з порушенням правил підсудності, оскільки згідно зі ст. 109 ЦПК України позов до юридичної особи належить розглядати за місцем знаходження відповідача.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна, оскільки таких висновків суди дійшли із порушенням норм процесуального права.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_3 є споживачем кредитних послуг, звернувся з позовом про розірвання кредитного договору.

Відповідно до чч. 5, 8 ст. 110 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Позови, що виникають з договорів, у яких зазначено місце виконання, або виконувати їх через їх особливість можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися також за місцем виконання цих договорів.

Зазначеними нормами передбачено альтернативну територіальну підсудність.

Згідно п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 квітня 1996 року № 5 "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" (v0005700-96) споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України " Про захист прав споживачів " (1023-12) , є лише громадяни (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних потреб. Закон регулює відносини споживача підприємством, установою, організацією чи громадянином - підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємства.

Правовідносини, які виникли між сторонами, пов'язані з наданням кредитних послуг; позивач є споживачем таких послуг, а відтак, відповідно до ч. 5 ст. 110 ЦПК України, ОСОБА_3 вибрав підсудність справи за місцем свого проживання.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року (v015p710-11) № 15-рп/2011 у справі щодо офіційного тлумачення положень пп. 22, 23 ст. 1, ст. 11, ч. 8 ст. 18, ч. 3 ст. 22 Закону України "Про захист прав споживачів"у взаємозв'язку з положеннями ч. 4 ст. 42 Конституції України(справа про захист прав споживачів кредитних послуг) дія цього Закону поширюється і на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем за договором про надання споживчого кредиту), що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

За ч. 1 ст. 11 Закону України "Про захист прав споживачів" між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 342 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо було порушено порядок, встановлений для його вирішення.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Ухвалу Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 2 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 21 жовтня 2015 року скасувати, справу передати до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.