Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дем'яносова М.В.,

суддів: Коротуна В.М.,

Штелик С.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 11 листопада 2014 року,

У серпні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе" (далі - ПАТ "Сумське МНВО ім. Фрунзе") про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що з 10 вересня 1979 року по 30 липня 2014 року працювала інженером із стандартизації відділу стандартизації та сертифікації ПАТ "Сумське МНВО ім. М.Ф. Фрунзе".

ПАТ "Сумське МНВО ім. М.В. Фрунзе" видано наказ від 31 березня 2014 року № 81 про проведені організаційні заходи, спрямовані на скорочення невиробничих затрат, оптимізації виробництва та зменшення фінансових втрат, яким передбачалось скорочення працівників товариства шляхом звільнення працівників.

30 липня 2014 року ПАТ "Сумське МНВО ім. М.В. Фрунзе" видано наказ № 5630/вк про її звільнення з посади за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач указувала на незаконність оскаржуваного наказу, оскільки жодним чином у ньому не були обумовлені зміни які відбулися в організації виробництва і праці, як на дату попередження про звільнення, так і на дату фактичного звільнення з посади.

ОСОБА_2 просила позовні вимоги задовольнити.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Сумської області від 11 листопада 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності чи штату працівників.

У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) роз'яснено, що розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 жовтня 2014 року та ухвала апеляційного суду Сумської області від 11 листопада 2014 року ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, звільнення позивача проведене з дотриманням вимог чинного законодавства.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права при їх ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками судів по їх оцінці.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 16 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 11 листопада 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.