Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і

кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О.,

суддів: Горелкіної Н.А., Євграфової Є.П.,

Журавель В.І., Ситнік О.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Козачо-Лопанської сільської ради Дергачівського району Харківської області про визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 29 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 10 червня 2014 року,

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Козачо-Лопанської сільської ради Дергачівського району Харківської області про визнання права власності, посилаючись на те, що наказом радгоспу "Шлях Індустрії" від 10 січня 1966 року № 6 земельна ділянка площею 0,07 га за адресою: АДРЕСА_2, була надана їй у користування.

Після цього на цій ділянці за власні кошти вона побудувала житловий будинок площею 27,1 кв. м. Рішенням Виконавчого комітету Дергачівської міської ради від 28 вересня 1972 року № 540 було надано дозвіл прийняти до експлуатації маломірну житлову будову за вищевказаною адресою.

У 1996 році на вказану земельну ділянку було видано державний акт на право власності.

У 2007 році вона звернулась з позовом до ОСОБА_4, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1, про відновлення порушеного права землекористування. ОСОБА_4 було подано зустрічну позовну заяву, в якій вона просила відновити її право користування земельною ділянкою та зобов'язати ОСОБА_3 знести самовільно побудований будинок та визнати недійсним державний акт на право власності на землю.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 13 березня 2013 року в задоволенні її позову було відмовлено, державний акт скасовано.

У частині зустрічного позову про знесення самовільної будови було відмовлено. Цим рішенням встановлено факт, що маломірна житлова будова за адресою: АДРЕСА_2, побудована нею.

З моменту побудови минув значний час, документи, які підтверджують її право на матеріали та обладнання житлового будинку, в цей час у неї відсутні.

Просила визнати за нею право власності на матеріали та обладнання житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2, Дергачівський район, Харківська область.

Заочним рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 29 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 10 червня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеній нормі ухвалені у справі судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що житловий будинок по вул. Петровського, 100 належав на праві власності ОСОБА_5 згідно зі свідоцтвом про право власності від 27 серпня 1951 року; за житловим будинком була зареєстрована земельна ділянка площею 0,12 га.

З дозволу ОСОБА_5 із цієї земельної ділянки ОСОБА_6 було надано у безстрокове користування земельну ділянку площею 0,07 га; це рішення посвідчено Дергачівською нотаріальною конторою 05 травня 1961 року з присвоєнням окремої адреси: АДРЕСА_1.

За цією адресою ним було побудовано житловий будинок.

Наказом радгоспу "Шлях Індустрії" від 10 січня 1966 року № 6 земельна ділянка площею 0,07 га була надана у користування ОСОБА_3 з присвоєнням адреси: АДРЕСА_2.

Рішенням від 16 січня 1996 року № 37 спірна земельна ділянка була передана ОСОБА_3 у приватну власність з одержанням нею державного акта.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 13 березня 2013 року визнано недійсним рішення виконкому Козачо-Лопанської селищної ради від 11 листопада 1994 року № 329 "Про прийняття в фонд земель селищної ради земельної ділянки 700 кв. м, що знаходиться в АДРЕСА_2 ОСОБА_7 та закріплення цієї земельної ділянки за гр. ОСОБА_8" згідно заяви недійсним. Визнано рішення Виконкому Козачо-Лопанської селищної ради від 16 січня 1996 року № 37 "Про дозвіл на приватизацію земельної ділянки площею 0,07 га в АДРЕСА_2 ОСОБА_3" недійсним. Скасовано державний акт від 02 лютого 1996 року на право приватної власності на землю, виданий ОСОБА_3 на підставі рішення Козачо-Лопанської селищної ради від 16 січня 1996 року № 37, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 31.

ОСОБА_3 просила визнати за нею право власності на матеріали та обладнання житлового будинку по АДРЕСА_2, посилаючись на те, що цим рішенням суду встановлено, що маломірна побудова за цією адресою побудована нею, що згідно з ч. 3 ст. 61 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у позові, зазначав, що в рішенні суду не зазначено, що саме ОСОБА_3 побудувала цю будівлю, а є лише посилання на пояснення ОСОБА_9 та ОСОБА_10, що ОСОБА_3 з чоловіком побудували маломірну будівлю з грубим порушенням БНП, та дійшов висновку про те, що позивачка не надала жодного доказу, що взагалі існує адреса: АДРЕСА_2; нею побудовано будь-яку будівлю; жодного чека, квитанції на будматеріали тощо.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що наказом радгоспу "Шлях Індустрії" від 10 січня 1966 року № 6 ОСОБА_3 надано у користування земельну ділянку площею 0,07 га за адресою: АДРЕСА_2.

На указаній земельній ділянці ОСОБА_3 побудувала житлову будову житловою площею 14.4 кв. м.

Рішенням Виконавчого комітету Дергачівської районної ради від 28 вересня 1972 року № 540 дозволено приймальній комісії виконкому К. Лопанської селищної Ради депутатів трудящих прийом в експлуатацію маломірної житлової споруди, побудованої гр. ОСОБА_12 в АДРЕСА_2; затвержено за домоволодінням АДРЕСА_2 земельну ділянку площею 1 200 кв. м. Доручено виконкому К. Лопанської селищної Ради депутатів трудящих після затвердження актів прийому на житлову маломірну спору в АДРЕСА_2 розглянути питання про оформлення права особистої власності на дану житлову споруду на ім'я гр. ОСОБА_12

Рішенням виконкому Козачо-Лопанської селищної ради від 11 листопада 1994 року № 329 за ОСОБА_3 закріплено указану земельну ділянку площею 700 кв. м, що знаходиться в АДРЕСА_2 згідно заяви.

У 1996 році на вказану земельну ділянку було видано державний акт на право власності.

На а. с. 6 міститься технічний паспорт на будинок АДРЕСА_2, виданий на ім'я ОСОБА_3, складений 10 вересня 1994 року місцевим БТІ. У характеристиці будівель та споруд зазначено, що будинок площею 30,1 кв. м, 1966 року побудови; веранда площею 6 кв. м, 1966 року побудови; сарай площею 6,4 кв. м, 1989 року побудови; огорожа.

Актом від 03 липня 1997 року введено до експлуатації будинок по АДРЕСА_2, побудований ОСОБА_3, та зазначено, що ОСОБА_3 самовільно побудовано маломірний жилий будинок; у якісному відношенні роботи виконані добре (а. с. 30).

Наведеним доказам, що були подані позивачкою на обґрунтування своїх вимог, суд на порушення ст. ст. 213, 215 ЦПК України належної оцінки не надав; не звернув уваги на положення п. 5 постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 № 562-XII (562-12) "Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР (2874а-07) ", якою визначено, що громадяни, підприємства, установи, організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення в дію Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування; не врахував, що матеріали справи не містять доказів визнання нечинним у встановленому законодавством порядку рішення радгоспу "Шлях Індустрії" від 10 січня 1966 року № 6 про надання земельної ділянки позивачці, безпідставно не взяв до уваги рішення Виконавчого комітету Дергачівської районної ради від 28 вересня 1972 року № 540 про надання дозволу на прийом до експлуатації, акт від 03 липня 1997 року щодо введення до експлуатації та висновків про необґрунтованість позову дійшов передчасно.

З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Заочне рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 29 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 10 червня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.