6-42299св14 Про визнання права спільної сумісної власності подружжя на нежитлове приміщення - 21.01.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи: публічне акціонерне товариство "Укрсоцбанк", ОСОБА_5, про визнання права спільної сумісної власності на нежитлове приміщення за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником - ОСОБА_6, на рішення Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 24 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 17 жовтня 2014 року,

У березні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що вона в період з 20 грудня 2003 року до 25 червня 2012 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 За час шлюбу за спільні сімейні кошти та кошти її матері - ОСОБА_5, вони придбали у сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Іскра" нежитлове приміщення, що розташоване по АДРЕСА_1, загальною площею 641,4 кв. м, яке було зареєстроване за ОСОБА_4 на підставі рішення Кам'янець-Подільського районного суду Хмельницької області від 11 червня 2007 року. Після реконструкції та перебудови нежитлового приміщення в кафе та туристичний притулок за рахунок їх спільних подружніх коштів та коштів ОСОБА_5, на ім'я ОСОБА_4 було видане свідоцтво від 30 березня 2009 року про відповідність побудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм та правил. Площа вказаного об'єкта після реконструкції збільшилась і становить 705,2 кв. м. 14 червня 2012 року на ім'я відповідача на підставі рішення виконкому Голосківської сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області від 17 квітня 2009 року видано свідоцтво на право власності на нежитлову будівлю, кафе та туристичний притулок.

ОСОБА_3 вважала, що вказане нежитлове приміщення придбане за час шлюбу, зоча і зареєстроване за одним із подружжя як приватним підприємцем, є спільною сумісною власністю подружжя, тому просила суд визнати за нею право власності на 1/2 частку цього нерухомого майна, зменшивши належну ОСОБА_4 частку до 1/2 цього нерухомого майна.

Рішенням Кам'янець-Подільського міськрайонного суду Хмельницької області від 24 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 17 жовтня 2014 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано нежитлове приміщення кафе та туристичний притулок, що розташований по АДРЕСА_1, власником якого є ОСОБА_4, є спільною сумісною власністю подружжя: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частки нежитлового приміщення кафе та туристичного притулку, яке знаходиться за вказаною адресою, зменшивши належну ОСОБА_4 частку до 1/2 частини цього нерухомого майна.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 в особі представника - ОСОБА_6, просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 придбане і реконструйоване за час шлюбу сторін, за рахунок їх спільних коштів, хоча і зареєстроване за одним із подружжя, який є приватним підприємцем, є спільною сумісною власністю подружжя.

Проте повністю погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають; суди не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, при цьому порушили норми як процесуального, так і матеріального права.

Судами попередніх інстанцій установлено, що в період з 20 грудня 2003 року до 25 червня 2012 року ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 25 травня 2007 року ОСОБА_4 придбав у сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Іскра" нежитлове приміщення, що розташоване по АДРЕСА_1, загальною площею 641,4 кв. м, яке було зареєстроване за ним на підставі рішення Кам'янець-Подільського районного суду Хмельницької області від 11 червня 2007 року. Після реконструкції та перебудови нежитлового приміщення в кафе та туристичний притулок за рахунок їх спільних подружніх коштів, на ім'я ОСОБА_4 було видане свідоцтво від 30 березня 2009 року про відповідність побудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм та правил. Площа вказаного об'єкта після реконструкції збільшилась і становить 705,2 кв. м. 14 червня 2012 року на ім'я відповідача на підставі рішення виконкому Голосківської сільської ради Кам'янець-Подільського району Хмельницької області від 17 квітня 2009 року видано свідоцтво на право власності на нежитлову будівлю, кафе та туристичний притулок.

Стаття 57 СК України визначає перелік видів особистої приватної власності одного із подружжя та підстави її набуття.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України.

За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Таким чином, належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна. Тобто, застосовуючи цю норму права (ст. 60 СК України) та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття є спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.

Тільки в разі встановлення цих фактів норма ст. 60 СК України вважається правильно застосованою.

З матеріалів справи вбачається, що після придбання приміщення ОСОБА_4 як фізична особа - підприємець почав використовувати спірне приміщення для здійснення підприємницької діяльності. Як суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_4 отримав дозвіл на проведення реконструкції нежитлового приміщення в кафе та туристичний притулок, після чого загальна площа приміщення збільшилась до 705,2 кв. м.

Таким чином, внаслідок проведення реконструкції була створена річ, яка істотно відрізнялась від попереднього об'єкта.

Разом з тим після проведення реконструкції на ім'я приватного підприємця ОСОБА_4 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Хмельницькій області видане свідоцтво про відповідність побудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил.

Одним із видів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності.

Порядок здійснення подружжям права спільної сумісної власності та право подружжя на розпорядження спільним сумісним майном визначено у ст. ст. 63, 65 СК України.

Підприємство є юридичною особою, йому належить право власності на майно, у тому числі і яке передане засновником до статутного фонду як внесок (ст. ст. 62, 66 ГК України).

Так, з моменту внесення майна до статутного фонду підприємство є єдиним власником майна й це майно не може одночасно перебувати у власності інших осіб.

При цьому в разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, заснованого одним із них, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року № 6-79цс13, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Проте суди на викладене уваги не звернули та в порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України зазначені вище вимоги закону не врахували, не з'ясували належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин, дійшовши передчасного висновку про задоволення позову, не врахувавши, що майно фізичної особи - підприємця не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя й інший з подружжя має право право вимоги на частку отриманого доходу від діяльності підприємства.