Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Євграфової Є.П.,

суддів: Горелкіної Н.А., Журавель В.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Фідобанк" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки,

ПАТ "Фідобанк" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про дострокове стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Заочним рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 19 лютого 2013 року позов задоволено.

Стягнуто достроково солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ПАТ "Фідобанк" заборгованість за кредитними договорами в сумі 1 145 741 грн 47 коп.

Звернуто стягнення на предмет іпотеки: квартиру АДРЕСА_1, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_3, у рахунок погашення заборгованості перед ПАТ "Фідобанк" у розмірі 1 145 741 грн 47 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 02 грудня 2013 року зазначене судове рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки та розподілу судових витрат змінено.

Доповнено абзац третій резолютивної частини рішення положенням про те, що початковою ціною для реалізації предмета іпотеки встановлено ціну на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності (незалежним експертом) на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить ухвалені у справі рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Судом установлено, що 20 грудня 2007 року між ВАТ "СЕБ Банк", правонаступником якого є ПАТ "Фідобанк", та відповідачем ОСОБА_1 (позичальником) укладено кредитний договір № 817 з додатком № 1 до нього, за умовами яких позичальник зобов'язаний був в термін до 20 грудня 2027 року повернути кредит у розмірі 95 тис. доларів США та сплатити проценти за користування ним, шляхом внесення щомісячних платежів у встановлені строки та розмірах згідно з графіком погашення кредиту.

07 березня 2008 року та 03 вересня 2008 року між сторонами було укладено ще два кредитних договори: № № 1126 та 1811 з позикою грошових коштів в сумі 14 тис. та 7 тис. доларів США відповідно на строк до 07 березня 2013 року та до 05 вересня 2011 року.

Виконання зобов'язань за кредитними договорами забезпечено порукою відповідача ОСОБА_2

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами 20 грудня 2007 року, 07 березня 2008 року та 03 вересня 2008 року між ВАТ "СЕБ Банк" (іпотекодержателем) та ОСОБА_3 (іпотекодавцем) було укладено договори іпотеки, за якими в іпотеку банку перейшла квартира АДРЕСА_1, заставна вартість якої визначена сторонами в сумі 1 121 100 грн.

Банк, надавши кредити позичальникові у вказаних вище розмірах, свої зобов'язання за кредитними договорами виконав, а позичальник допустив прострочення сплати чергових платежів, внаслідок чого утворилася заборгованість за вказаними вище кредитними договорами станом на 02 серпня 2012 року на загальну суму 1 145 741 грн 47 коп.

Згідно з умовами договору поруки (п. 1.2) поручитель зобов'язувався солідарно відповідати перед банком за виконання позичальником зобов'язань в повному обсязі.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, зазначав, що відповідачі не погасили заборгованість за кредитними договорами в добровільному порядку, не виконали взятих на себе зобов'язань, та дійшов висновку про солідарне стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитними договорами, як із солідарних боржників, а також про стягнення цієї заборгованості з відповідача ОСОБА_3 як з майнового поручителя, шляхом звернення стягнення на заставлене майно.

Апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції, зазначав, що суд першої інстанції не в повній мірі виконав вимоги ст. 39 Закону України "Про іпотеку", не визначивши початкову ціну реалізації предмета іпотеки.

Посилання ОСОБА_3 в касаційній скарзі про те, що судом першої інстанції її не було повідомлено про судове засідання не заслуговує на увагу з таких підстав.

Судом першої інстанції 19 лютого 2013 року ухвалено заочне рішення. При цьому в рішенні зазначено, що згідно з ч. 4 ст. 169, ч. 1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або якщо зазначені ним причини визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення. Судом направлялася повістка на адресу ОСОБА_3: АДРЕСА_1, яка повернута з відміткою "за закінченням терміну зберігання".

Посвідка на проживання в Республіці Італія надана ОСОБА_3 29 червня 2013 року на тривалий термін перебування.

Таким чином, постійним місцем поживання ОСОБА_3 на час ухвалення рішення судом першої інстанції було АДРЕСА_1, за яким і направлялася судом повістка.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Установлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права; наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 02 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.