6-41901св14 Про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу - 21.01.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 червня 2014 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 28 жовтня 2014 року,

У січні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просила встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року по 28 жовтня 2005 року.

Свої вимоги позивачка обґрунтовує тим, що в 2000 році вона познайомилась з відповідачем, у них почали складатися теплі стосунки, які ґрунтувались на взаємоповазі та любові, у зв'язку з чим вони вирішили проживати разом. Орендуючи квартиру АДРЕСА_1, сторони були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, про що свідчить факт спільної оренди квартири задля сумісного проживання. Разом із ними проживала її дитина від іншого шлюбу - ОСОБА_6, доглядом та вихованням якої займалися як вона, так і відповідач. Усі витрати як на оренду квартири, так і на ведення домашнього господарства та побуту, на відпочинок сторони вирішували за рахунок спільного бюджету. У 2004 році вона та відповідач за спільні кошти купили квартиру АДРЕСА_2, вартістю 22 тис. дол. США, з яких 12 тис. дол. США зароблені нею та відповідачем за час спільного проживання, 10 тис. дол. США, яких не вистачало, сторони взяли у кредит, який був оформлений на відповідача, однак погашення його відбувалося за спільні кошти. Лише після того, як сторони вже мали власне спільне житло, вони 29 жовтня 2005 року зареєстрували шлюб у відділі державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції.

Враховуючи те, що встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу в подальшому необхідне для поділу спільного майна подружжя, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 червня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено. Встановлено факт проживання ОСОБА_3 з ОСОБА_4 однією сім'єю без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року по 28 жовтня 2005 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 28 жовтня 2014 року рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 червня 2014 року змінено. Ухвалено зазначити у резолютивній частині рішення замість "з 01 січня 2004 року" - "з 04 серпня 2004 року". В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та рішення апеляційного суду, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судові рішення не відповідають вказаним вимогам.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що факт проживання однією сім'єю сторін підтверджується матеріалами справи, зокрема, фотографіями, показами свідків: ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив з того, що моментом припинення шлюбу ОСОБА_4 з ОСОБА_5 є дата реєстрації його в органах РАЦС, а саме 03 серпня 2004 року, а тому дійшов висновку про те, що факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 підлягає встановленню у період з 04 серпня 2004 року по 28 жовтня 2005 року.

Проте з такими висновками судів погодитись не можна.

За приписами ч. 2 ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Пунктом 6 Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 (v005p710-99) встановлено, що до членів сім'ї належать особи, що постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, але й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім'єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов'язків подружжя. Відповідно до ч. 1 ст. 36 цього Кодексу шлюб є підставою для виникнення прав та обов'язків подружжя.

Згідно зі ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глава 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Крім того, для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі ст. 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно.

Згідно зі ст. ст. 57, 58 ЦПК України доказами вважаються будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказі, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Установлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Таким чином, позивачка мала надати суду належні та допустимі докази спільного проживання однією сім'єю з відповідачем без реєстрації шлюбу.

Суди попередніх інстанцій не встановили наявність спільного ведення господарства, спільного бюджету, спільних витрат на придбання спірного майна, не з'ясували, чим підтверджуються ці обставини, які необхідно встановити для застосування ст. 74 СК України.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 22 травня 2003 року розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 18 червня 1998 року

Вирішуючи спір, суди належним чином не перевірили доводи відповідача про те, що він до 03 серпня 2004 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 і після розірвання шлюбу з останньою по січень 2005 року продовжував проживати з нею та зі спільною дитиною, а також про відсутність у нього з позивачкою в період з 04 серпня 2004 року по червень 2005 року сімейних відносин, оскільки вони хоч і були знайомі, проте мешкали за різними адресами, в цей період часу не вели спільного господарства, не мали спільного бюджету.

Суди всупереч вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України не встановили всіх фактичних обставин справи; не підтвердили належними доказами існування фактичних шлюбних відносин між сторонами у спірний період та дійшли передчасного висновку про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.