6-38540св14 Про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та їх виселення - 21.01.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та виселення, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" на рішення апеляційного суду Волинської області від 16 вересня 2014 року,

У березні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Мостобуд" (далі - ПАТ "Мостобуд") звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням, та виселення.

Позивач посилався на те, що приміщення, розташоване по АДРЕСА_1 знаходиться на балансі Мостобудівельного загону № 60 ПАТ "Мостобуд" як гуртожиток. Підставою для надання гуртожитку на проживання є договір оренди. У кімнаті № НОМЕР_1 вказаного гуртожитку з 17 березня 2010 року зареєстрований ОСОБА_3, який перебував у трудових відносинах із товариством до 17 травня 2013 року. У 2012 році договір оренди з ОСОБА_3 не був продовжений, проте всупереч цьому останній надав безпідставний дозвіл на реєстрацію відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_5, які на даний час проживають в кімнаті № НОМЕР_1 цього гуртожитку. Позивач вважає, що відповідачі не мають права на користування спірним жилим приміщенням, а тому просив визнати їх такими, що втратили право користування жилим приміщенням та виселити їх з кімнати № НОМЕР_1 у гуртожитку АДРЕСА_1

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 липня 2014 року позов ПАТ "Мостобуд" задоволено частково.

Виселено ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 з кімнати гуртожитку АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення.

В решті позову відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 16 вересня 2014 року рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 10 липня 2014 року в частині задоволення позову про виселення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та стягнення судового збору скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким відмовлено ПАТ "Мостобуд" в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Мостобуд" 243 грн 60 коп. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ "Мостобуд", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Рішення апеляційного суду не відповідає вказаним вимогам.

Судами встановлено, що приміщення АДРЕСА_1 є гуртожитком, перебуває на балансі Мостобудівельного загону № 60 - відокремленого підрозділу ПАТ "Мостобуд". Підставою для вселення у вказане приміщення гуртожитку є договір оренди, який укладається між працівником та відокремленим структурним підрозділом Мостозагін № 60 ПАТ "Мостобуд".

Відповідач ОСОБА_3 з 01 квітня 2008 року прийнятий на посаду виконроба Мостобудівельного загону № 60 ПАТ "Мостобуд", з 03 липня 2008 року призначений на посаду заступника начальника Мостозагону.

ОСОБА_3 вселився у кімнату АДРЕСА_2 на підставі договору оренди житлового приміщення від 01 січня 2010 року строком на один рік - по 31 грудня 2010 року. 01 січня 2011 року з ним був переукладений договір оренди житлового приміщення ще на один рік - по 31 грудня 2011 року.

Судами також встановлено, що згідно з договором оренди житлового приміщення від 01 січня 2012 року позивач передав у найм відповідачу ОСОБА_3 кімнату АДРЕСА_2 строком на один рік, тобто по 31 грудня 2012 року, однак в даному договорі відсутній підпис уповноваженої особи наймодавця.

17 травня 2013 року ОСОБА_3 звільнився з роботи за власним бажанням.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_3 незаконно продовжував проживати у спірному приміщенні гуртожитку, а тому підлягає виселенню без надання іншого жилого приміщення. Також суд дійшов висновку про виселення відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_5, оскільки останні без правових підстав проживають в гуртожитку, а тому підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову про виселення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та відмовляючи в цій частині у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 при наданні згоди для реєстрації місця проживання відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у спірній кімнаті в гуртожитку діяв у межах своєї компетенції як посадова особа позивача. Отже, має місце надання житла відповідачам ОСОБА_6 та ОСОБА_5 за згодою адміністрації, відповідачі зареєстровані у спірній кімнаті в гуртожитку, відповідач ОСОБА_6 перебуває у трудових відносинах з позивачем з 04 липня 2005 року, його дружина ОСОБА_5 є членом його сім'ї та постійно з ним проживає в гуртожитку, іншого приміщення для проживання сім'я не має, а тому відповідачі ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на законних підставах проживають в гуртожитку, таким чином, відсутні підстави для їх виселення.

Також суд апеляційної інстанції виходив з того, що під час проживання відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_5 у спірній кімнаті гуртожитку у них ІНФОРМАЦІЯ_1 року народився син ОСОБА_7, який постійно проживає з батьками в гуртожитку. Виселення відповідачів ОСОБА_6 та ОСОБА_5 з гуртожитку порушуватиме права їхнього малолітнього сина, оскільки відповідачі не володіють іншим приміщенням для проживання

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

За змістом ст. 128 ЖК Української РСР жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету.

Згідно зі ст. 129 ЖК Української РСР на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.

Із матеріалів справи вбачається, що будь-яких рішень щодо надання відповідачам ОСОБА_6 та ОСОБА_5 кімнати в гуртожитку не приймалося, договори оренди з ними не укладалися.

Із заяв про реєстрацію місця проживання вбачається, що підставою для реєстрації місця проживання відповідача ОСОБА_6 є договір від 01 січня 2010 року та згода ОСОБА_3; підставою для реєстрації місця проживання відповідача ОСОБА_5 є договір від 01 січня 2012 року та згода ОСОБА_3

Пунктом 3.2.1 договору оренди від 01 січня 2010 року передбачено, що наймодавець (ОСОБА_3.) за цим договором має право вселити в квартиру, що орендується, незалежно від згоди наймодавця своїх неповнолітніх дітей, дружину й непрацездатних батьків. Вселення інших осіб допускається тільки за попередньою письмовою згодою наймодавця.

Суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув та не врахував, що відповідачі не відносяться до кола осіб, які могли б бути вселені без згоди наймодавця.

Згідно з п. 1.2 договору оренди від 01 січня 2010 року строк орендного користування за цим договором становить один рік (по 31 грудня 2010 року включно).

Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції не врахував, що ОСОБА_6 було проведено реєстрацію місця проживання у 2012 році на підставі договору оренди від 01 січня 2010 року, строк дії якого закінчився, а також не врахував, що у договорі оренди житлового приміщення від 01 січня 2012 року, на підставі якого проведено реєстрацію місця проживання відповідача ОСОБА_5, відсутній підпис уповноваженої особи наймодавця.

Матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_6 у 2011 році звертався до колишнього керівника підприємства із заявою про надання житла в гуртожитку і вирішення цього питання було доручено заступнику начальника Мостозагону № 60 ОСОБА_3

Враховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом не встановлені, рішення апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про виселення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не відповідає вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування в цій частині з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Волинської області від 16 вересня 2014 року в частині вирішення позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Мостобуд" до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про виселення скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.