Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф.,

Червинської М.Є., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Одеської області від 3 жовтня 2014 року,

У грудні 2013 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що їй на праві власності на підставі договору дарування від 4 жовтня 2006 року належить 3/100 частини комплексу будівель та споруд бази, розташованих по АДРЕСА_1. Відповідач, як попередній власник, своїми діями, а саме користуючись на власний розсуд належним їй вказаним майном, чинить їй перешкоди у реалізації її права власності на вказане нерухоме майно, повернути яке власнику в добровільному порядку відмовляється.

Ураховуючи наведене, позивачка просила зобов'язати відповідачку не чинити перешкоди у користуванні належним їй майном.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 18 березня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено. Зобов'язано

ОСОБА_4 не чинити ОСОБА_3 перешкоди у користуванні 3/100 частин комплексу будівель та споруд бази, що знаходиться по АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 3 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами 24 жовтня 2006 року було укладено договір дарування спірного нерухомого майна. Незважаючи на те, що до позивачки перейшло право власності на спірне майно, відповідачка продовжує розпоряджатись цим майном на власний розсуд, чим чинить перешкоди позивачці у користуванні належним майном.

Скасовуючи рішення суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що рішення суду першої інстанції ухвалено на підставі доказів, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом, зокрема письмових пояснень свідків, які є недопустимими доказами, а, отже, позивачка позовних вимог не довела.

Проте погодитись з таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Судами встановлено, що 24 жовтня 2006 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було укладено договір дарування, предметом якого були 3/100 частини комплексу будівель та споруд бази, розташованих по АДРЕСА_1. Незважаючи на той факт, що позивачка є власником зазначеного нерухомого майна, відповідач, як зазначала позивачка, продовжує без відповідного дозволу власника користуватись цим майном на власний розсуд, порушуючи її право власності.

Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно зі ст. 387 цього Кодексу власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Суд першої інстанції при вирішенні спору послався на письмові пояснення свідків, як на докази користування спірним нерухомим майном відповідачкою, з яких убачається, що ОСОБА_4 чинить перешкоди у користуванні ОСОБА_3 належною їй частиною комплексу та не допускає на територію цих приміщень працівників КП "Білгород-Дністровське БТІ" та спеціалістів-техніків відповідних спеціалізованих землевпорядних організацій.

Апеляційний суд, ухвалюючи рішення про відмову в позові, не врахував таке.

Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

У ч. 4 ст. 10 ЦПК України зазначено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки про вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Статтею 59 ЦПК України встановлено, що суд не бере до уваги докази, одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У ст. 58 цього Кодексу визначено належність доказів.

Відповідно до ст. 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Апеляційний суд у порушення ст. ст. 212, 303, 316 ЦПК України зазначене не врахував, не застосував вказані норми закону, та, незважаючи на те, що він не позбавлений можливості дослідити докази, якщо вважав, що вони одержані судом першої інстанції з порушення встановленого законом порядку, дійшов до передчасного висновку про те, що позивачкою не доведено ті обставини, на які вона послалась як на підставу своїх позовних вимог, що є її обов'язком відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України, позбавивши тим самим позивачку на захист порушеного права власності. При цьому суд апеляційної інстанції не навів належних правових висновків того, чому подані позивачем докази є неналежними, якщо вони передбачені ЦПК України (1618-15) .

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування із передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Одеської області від 3 жовтня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.