Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф.,

Червинської М.Є., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" про стягнення коштів за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Баришівського районного суду Київської області від 12 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 10 листопада 2014 року,

У березні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що ним у публічному акціонерному товаристві комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") відкрито картковий рахунок та отримано відповідну картку. Проте без його згоди відповідачем 2 грудня 2013 року списано кошти з рахунку у розмірі 4 029 рн 85 коп., а 6 грудня 2013 року - у розмірі 7 тис. грн як автоматичне погашення простроченої заборгованості. Зазначав, що жодної непогашеної кредитної заборгованості перед відповідачем він не має, а тому такі дії банку вважав неправомірними і такими, що порушили його законні права споживача та позбавили засобів для існування.

Ураховуючи зазначене, позивач просив стягнути з відповідача указані суми безпідставно списаних коштів.

Рішенням Баришівського районного суду Київської області від 12 червня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від

10 листопада 2014 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з

ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_3 незаконно списані з карткового рахунку кошти у розмірі 11 029 грн 85 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач перевищив свої повноваження та безпідставно списав грошові кошти з карткового рахунку позивача, тому позивач вправі вимагати повернення указаних коштів.

Апеляційний суд погодися з такими висновкам районного суду. При цьому послався на те, що банком не було надано заяви позичальника та Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, а також доказів на підтвердження кредитної заборгованості позивача перед банком, тому дії банку щодо одностороннього списання грошових коштів вважав незаконними, а права позивача такими, що підлягають відновленню.

Проте погодитись із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що ОСОБА_3 у ПАТ КБ "ПриватБанк" відкрито картковий рахунок та отримано відповідну картку. 2 грудня 2013 року банком списано кошти з рахунку у розмірі 4 029 рн 85 коп., а 6 грудня 2013 року - у розмірі 7 тис. грн як автоматичне погашення простроченої заборгованості. ОСОБА_3 працював у банку на посаді старшого економіста і звільнився з роботи за власним бажанням 15 вересня 2008 року та на час списання коштів позивач у відповідача не працював. 20 січня 2014 року ПАТ КБ "ПриватБанк" відхилив заяву ОСОБА_3 щодо незаконного списання з його рахунку коштів.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Обґрунтовуючи заперечення проти позову, банк посилався на те, що правовідносини між позивачем та відповідачем ґрунтуються на договорі, який складається із заяви позичальника, а також Умов надання споживчого кредиту фізичним особам, які були надані позивачу у письмовій формі і ці обставини не заперечувались позивачем, який, крім того, певний час був працівником банку. Зазначав, що відповідно до п. 4.6 Умов та ч. 2 ст. 1071 ЦК України передбачена можливість списання коштів з рахунків клієнта у випадках, встановлених законом та договором.

Згідно з п. 4.6 указаних Умов та Правил надання банківських послуг, клієнт доручає банку здійснювати списання грошових коштів з рахунків клієнта, відкритих у валюті кредитного ліміту, в межах сум, які підлягають сплаті банку за цим договором, при настанні строків платежів, а також списання грошових коштів з картрахунку у випадку настання строків платежів за іншими договорами клієнта в розмірах, визначених цими договорами (договірне списання), в межах платіжного ліміту картрахунку.

Відповідно до ст. 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження. Грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених договором між банком і клієнтом.

Оскільки видача кредитних коштів здійснювалася відкриттям позивачу карткового рахунку, то укладений між банком і ОСОБА_3 договір містить ознаки як кредитного договору, так і договору банківського рахунку. Отже, суди не дали оцінки тому, чому, з урахуванням положень ст. ст. 628, 1071 ЦК України, банк не мав право на списання грошових коштів без розпорядження клієнта.

У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України суди на зазначені норми права та умови договорів уваги не звернули; не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення спору; не визначились, які між сторонами виникли правовідносини та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення Баришівського районного суду Київської області від 12 червня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 10 листопада 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.