Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Лесько А.О., Хопти С.Ф.,

Червинської М.Є., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" на рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 25 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 3 листопада 2014 року,

У квітні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що за кредитним договором, укладеним 2 серпня 2007 року між банком та ОСОБА_3, останній отримав кредит у розмірі 1 414 грн 77 коп. зі сплатою 12 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Свої зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі ОСОБА_3 не виконано, утворилася заборгованість станом на 17 квітня 2014 року у розмірі 27 337 грн 48 коп., яку позивач просив стягнути з позичальника.

Рішенням Звенигородського районного суду Черкаської області від 25 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Черкаської області від 3 листопада 2014 року, у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач порушив свої договірні зобов'язання, проте банк без поважних причин пропустив строк позовної давності, про застосування якого заявлено відповідачем. Вважав, що строк повернення споживчого кредиту закінчився 2 листопада 2007 року, а позивач звернувся до суду з позовом лише 23 квітня 2014 року.

Апеляційний суд погодися з такими висновками районного суду. При цьому визнав необґрунтованими доводи банка про переривання перебігу позовної давності, оскільки вважав, що 9 квітня 2010 року та 10 вересня 2013 року працівниками банку було проведено списання зазначених сум із іншого карткового рахунку боржника, відповідача у справі, на погашення заборгованості за кредитом на підставі умов указаного кредитного договору, де боржник дав згоду на списання банком з будь-яких його рахунків коштів на погашення кредиту без повідомлення боржника, проте зазначив, що це є добровільними діями позичальника про визнання свого боргу.

Проте погодитись із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що за кредитним договором, укладеним 2 серпня 2007 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3, останній отримав кредит у розмірі 1 414 грн 77 коп. зі сплатою 12 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. Свої зобов'язання за кредитним договором у повному обсязі ОСОБА_3 не виконано, утворилася заборгованість станом на 17 квітня 2014 року у розмірі 27 337 грн 48 коп.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, а відповідно до вимог ч. 5 ст. 261 ЦК України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частиною 1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

З матеріалів справи вбачається, що при укладенні 2 серпня 2007 року між ПАТ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 кредитного договору, останній надав згоду, що заява разом із запропонованими банком Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам, тарифами складає між позичальником і банком кредитно-заставний договір, засвідчивши її своїм підписом (а. с. 7).

Відповідно до п. 5.5. Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) термін позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, процентів за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюється сторонами тривалістю у п'ять років (а. с. 8-15).

Таким чином, сторони у письмовій формі домовились про збільшення строку позовної давності відносно стягнення заборгованості за кредитом до п'яти років, що не заборонено ст. 259 ЦК України.

Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

У ході розгляду справи ПАТ КБ "ПриватБанк" посилався на те, що ОСОБА_3 9 квітня 2010 року було здійснено погашення по кредиту у розмірі 1 грн та 10 вересня 2010 року у розмірі 0,1 грн шляхом списання банком коштів з його рахунку, на що останній надав згоду при укладенні кредитного договору, яке позичальник не оскаржував.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 1071 ЦК України грошові кошти можуть бути списані з рахунку клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Суди у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України взагалі не дали оцінки доводам банка про переривання позовної давності. У зв'язку із цим, оскільки позичальник добровільно погодився на такі умови договору, то вважати, що дії банка по виконанню таких умов договору є поза волею ОСОБА_3 є передчасним.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ України

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" задовольнити.

Рішення Звенигородського районного суду Черкаської області від 25 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Черкаської області від 3 листопада 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.