Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Гвоздика П.О., суддів: Євтушенко О.І., Мартинюка В.І., Завгородньої І.М., Ситнік О.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, про визнання права власності на частку в нерухомому майні, витребування частки нерухомого майна з чужого незаконного володіння та включення іншої частки майна до складу спадщини, за касаційними скаргами ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_11, представника ОСОБА_7 - ОСОБА_12 - на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 16 липня 2015 року,

У лютому 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання права власності на частку в нерухомому майні, витребування частки нерухомого майна з чужого незаконного володіння та включення іншої частки майна до складу спадщини.

Посилався на те, що йому та його матері ОСОБА_13 належало 22/100 частки домоволодіння АДРЕСА_2.

Відповідно до договору міни від 09 січня 2003 року вони обміняли належну їм частку будинку на квартиру АДРЕСА_1, яка належала у рівних частках ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_10

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_13 померла.

20 квітня 2004 року ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_10, які не були власниками квартири АДРЕСА_1, продали її ОСОБА_11, який в свою чергу 08 листопада 2004 року подарував її ОСОБА_7 Враховуючи те, що ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 не мали права продавати спірну квартиру, позивач просив витребувати Ѕ її частини у відповідача та визнати за ним право власності на Ѕ частини квартири, а іншу Ѕ частини включити до складу спадщини, яка відкрилась після смерті ОСОБА_13

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 16 липня 2015 року, позовні вимоги задоволено частково. Витребувано від ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1 та передано Ѕ її частки ОСОБА_14, яка належить йому на праві спільної власності на підставі договору міни від 09 січня 2003 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат та скасування заходів забезпечення позову.

У касаційних скаргах ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_11, представник ОСОБА_7 - ОСОБА_12, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши доводи касаційних скарг, вважає, що вони мають бути частково задоволені.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За вимогами ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При ухваленні рішення суд зобов'язаний з'ясувати питання, зокрема, щодо: наявності обставин (фактів), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та навести докази на їх підтвердження; наявності інших фактичних даних, які мають значення для вирішення справи; правовідносин, зумовлених встановленими фактами. У рішенні суду обов'язково повинні бути зазначені встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини.

Вказані вимоги судами в повному обсязі не дотримано.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій керувалися тим, що позивач набув право власності на спірну квартиру на підставі договору міни, а ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_10, не маючи права власності на спірну квартиру, не мали права її відчужувати.

Судами встановлено, що відповідно до договору міни від 09 січня 2003 року ОСОБА_14 та ОСОБА_13 обміняли належну їм 22/100 частки домоволодіння АДРЕСА_2 на квартиру АДРЕСА_1, яка належала в рівних частках ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 на підставі біржового договору від 18 грудня 1999 року.

Таким чином, ОСОБА_14 та ОСОБА_13 з 09 січня 2003 року набули право спільної власності на квартиру АДРЕСА_1.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_13 померла.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 20 квітня 2004 року ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 відчужили спірну квартиру ОСОБА_11, який подарував її 08 листопада 2004 року ОСОБА_7, про що свідчить договір дарування.

Так, на момент відчужування спірної квартири ОСОБА_9, ОСОБА_8 та ОСОБА_10 не мали на неї права власності.

Згідно зі ст. 330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

При вирішенні спору суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спірна квартира була незаконно відчужена, а тому позивач має право власності на Ѕ її частини.

Однак, суд першої інстанції, вирішуючи питання про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, виходив з пояснень позивача, в яких зазначено, що останній дізнався про порушення його прав у кінці 2014 року.

Таке твердження спростовується матеріалами справи. А саме, як вбачається з копії постанови про відмову в порушенні кримінальної справи від 26 липня 2011 року, 21 липня 2011 року ОСОБА_14 звернувся до Ленінського РВ УМВС України в Миколаївській області із заявою, в якій зазначав, що його шахрайським шляхом позбавили права власності на квартиру АДРЕСА_1. Такі дії позивача свідчать про те, що він дізнався про порушення своїх прав у 2011 році.

Відповідачі зверталися до суду першої інстанції із заявами про застосування строку позовної давності (а. с. 70).

Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначена норма застосовується відповідно до п. 6 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України (435-15) від 2003 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Однак суд першої інстанції не застосував зазначену норму та не перевірив, чи сплив строк позовної давності.

Апеляційний суд при перевірці доводів апеляційної скарги на зазначене порушення судом першої інстанції норм матеріального права, уваги не звернув.

При ухваленні рішення суди попередніх інстанцій повно та всебічно не з'ясували всіх обставин справи та передчасно дійшли висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Оскільки допущені судами порушення норм матеріального та процесуального права потягли неправильне вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 336, 338, 343, 344, 345, 347 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційні скарги ОСОБА_9, ОСОБА_7, ОСОБА_11, представника ОСОБА_7 - ОСОБА_12 - задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 04 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 16 липня 2015 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.