6-30364ск15 Про визнання недійсним договору про надання споживчого кредиту - 27.01.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк", Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредекс Фінанс" про визнання договору недійсним, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредекс Фінанс" на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2015 року,

У вересні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредекс Фінанс" (далі - ТОВ "Кредекс Фінанс") про визнання договору недійсним.

Позивач посилався на те, що 19 серпня 2008 року між ним та ПАТ "УкрСиббанк" було укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11385168000. Відповідно до п. 1.1 вказаного договору банк зобов'язався надати позичальнику, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти (кредит) у сумі 47 888 дол. США, що еквівалентно 231 926 грн 37 коп. за курсом НБУ на день укладення договору, та сплатити плату за кредит в порядку і на умовах, зазначених договором.

Позивач вказував, що ПАТ "УкрСиббанк" того ж дня перерахував ДП "НІКО-Дніпропетровськ" плату за автомобіль згідно з договором від 15 серпня 2008 року № 0808-15006, проте обумовлену суму в доларах США банк йому не видав. Указаними неправомірними діями банк порушив п. 1.1 договору. На підставі ст. ст. 203, 215, 216, 526, 1049, 1054, 1056 ЦК України позивач просив визнати недійсним з моменту укладення договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11385168000, укладений між ним та ПАТ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ТОВ "Кредекс Фінанс".

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2015 року, позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним з моменту укладення договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11385168000, укладений 19 серпня 2008 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ТОВ "Кредекс Фінанс", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судові рішення не відповідають вказаним вимогам.

Судами встановлено, що 19 серпня 2008 року між АКІБ "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_3 було укладено договір про надання споживчого кредиту та заставу транспортного засобу № 11385168000, згідно з п. 1.1 якого банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредитні кошти в сумі 47 888 дол. США зі сплатою 13,50 % річних, терміном до 18 серпня 2015 року. Вказана сума кредиту дорівнює еквіваленту 231 926 грн 37 коп. за курсом НБУ на день укладення договору, при цьому сторони обумовили, що гривневий еквівалент суми кредиту має визначатися в договорі лише в разі надання банком кредиту в іноземній валюті.

Згідно з п. 2.1 договору у забезпечення виконання усіх грошових зобов'язань в повному обсязі позичальника за договором надається порука ОСОБА_5 згідно з договором поруки від 19 серпня 2008 року № 224367, а також позичальник передає, а банк приймає наступне рухоме майно - транспортний засіб марки "Mitsubishi", модель "Pajero", рік випуску 2008, колір світло-бежевий, тип ТЗ легковий-універсал, державний номерний знак НОМЕР_1.

19 серпня 2008 року ОСОБА_3 було підписано договір-анкету про відкриття та обслуговування банківського поточного рахунку фізичної особи та укладено з АКІБ "УкрСиббанк" додаткову угоду № 1 до договору банківського рахунку № 1952314, згідно з умовами якої ОСОБА_3 для погашення своїх строкових та прострочених грошових зобов'язань, а саме нарахування основного боргу та нарахованих процентів за користування кредитом (поточна заборгованість), які виникають з кредитного договору, доручає банку включити його до реєстру позичальників для купівлі іноземної валюти, а саме доларів США на аукціоні Національного банку України, та здійснити згідно з умовами цієї додаткової угоди договірне списання коштів на користь банку в порядку, у строки та у сумах, що зазначені у кредитному договорі, тощо.

20 квітня 2012 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ТОВ "Кредекс Фінанс" був укладений договір факторингу № 05/12, згідно з умовами якого відбулося відступлення права вимоги за кредитним договором від 19 серпня 2008 року № 11385168000, що був укладений між ПАТ "УкрСиббанк" та ОСОБА_3, у зв'язку з чим ТОВ "Кредекс Фінанс" набуло прав кредитора до ОСОБА_3

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що банком було порушено умови кредитного договору, зокрема, не виконана обов'язкова умова договору - отримання обумовлених у кредитному договорі грошових коштів у розмірі 47 888 дол. США

Проте з таким висновком судів погодитись не можна.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

За положеннями ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 і 6 ст. 203 цього Кодексу (підстава заявленого позову). Якщо недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

З матеріалів справи вбачається, що 19 серпня 2008 року позивач уклав з банком кредитний договір з метою отримання кредитних коштів для купівлі автомобіля. Згідно з умовами вказаного договору банк зобов'язався надати позивачу кредит у сумі 47 888 дол. США, що еквівалентно 231 926 грн 37 коп.

Відповідно до п. 1.5 договору банк надає позичальнику кредит шляхом зарахування коштів на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_2 у банку.

19 серпня 2008 року банком були перераховані грошові кошти у сумі 220 289 грн з поточного рахунку позивальника № НОМЕР_2 на рахунок ДП "Нико-Дніпропетровськ" ТОВ "Ніко-Україна" для придбання позивачем автомобілю.

Згідно з актом-передачею від 19 серпня 2008 року ОСОБА_3 прийняв автомобіль "Mitsubishi Pajero Wagon 3.2 AT".

Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 6 ЦК України визначено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Положення частин першої, другої і третьої цієї статті застосовуються і до односторонніх правочинів.

Частиною 1 ст. 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 204 ЦК України регламентує принцип презумпції правомірності правочину, за змістом якого правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Судами встановлено, що до звернення до суду з даним позовом позивач повність погасив заборгованість за кредитним договором.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанції не врахували, що позичальник був ознайомлений із умовами кредитування у банку, не порушував питання про розірвання кредитного договору, виконував умови договору, сплачуючи кредитні кошти; не перевірили наявність обставин, з якими чинне законодавство пов'язує недійсність правочину, оскільки це має значення для правильного вирішення справи, не встановили фактичних обставин справи та дійшли передчасного висновку про задоволення позову.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредекс Фінанс" задовольнити.

Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 січня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 15 вересня 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.