Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Юровської Г.В., Нагорняка В.А., Писаної Т.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, треті особа - Первинна профспілкова організація Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, донарахування та виплату премії, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 28 липня 2015 року,

У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом, в якому зазначав, що наказом генерального директора Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення (далі - Концерн РРТ) від 28 січня 2013 року його було прийнято на посаду помічника генерального директора, а відповідно до наказу від 07 лютого 2013 року № 12/ок його було переведено на посаду заступника генерального директора Концерну РРТ.

12 листопада 2014 року ОСОБА_4 було звільнено із займаної посади відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням чисельності та штату працівників. Вказане звільнення позивач вважає незаконним, так як воно було проведено без згоди профспілкової організації. Під час звільнення не було прийнято до уваги переважне право на залишення позивача на роботі, як працівника з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві.

На підставі наведеного вище ОСОБА_4 просив суд визнати незаконним та скасувати наказ Концерну РРТ від 12 листопада 2014 року № 86/ок "Про припинення трудового договору"; поновити його на посаді заступника генерального директора Концерну РРТ; зобов'язати Концерн РРТ нарахувати та виплатити ненараховану та невиплачену премію за вересень-жовтень 2014 року в розмірі 8 035 грн 90 коп.; стягнути з Концерну РРТ заробітну плату за час вимушеного прогулу з дати звільнення до дати винесення рішення по суті.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 22 травня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 28 липня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши докази у справі, врахувавши обставини справи, обґрунтовано виходив з того, що відповідно до ч. 1 ст. 43-1 КЗпП України розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної профспілкової організації допускається, зокрема у випадку звільнення керівника підприємства, його заступників.

Таким чином суди дійшли правильного висновку про те, що визначати штат і чисельність працівників належить власнику чи уповноваженому ним органу. Власник або уповноважений ним орган мають право зменшити кількість посад і працівників одного фаху і кваліфікації і одночасно прийняти рішення про прийняття на роботу працівників іншого фаху і кваліфікації, чи збільшити чисельність інших посад.

У процесі працевлаштування осіб, які підлягають звільненню у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці, переведення працівників, що підлягають звільненню, на вакантні посади і робочі місця, не діють правила про переваги на залишення на роботі, встановлені ст. 42 КЗпП України, оскільки переважне право на залишення на роботі не тотожне праву на працевлаштування на нову посаду.

Із матеріалів справи та змісту судових рішень не вбачається, що судами при вирішенні спору допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, які передбачені ст. ст. 338- 341 ЦПК України як підстави для скасування рішення.

Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд не прийняв до уваги рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 травня 2015 року, яким було визнано незаконним та скасовано наказ генерального директора Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення від 12 серпня 2014 року № 378 "Про скорочення штату і чисельності працівників Концерну радіомовлення, радіозв'язку та телебачення" є необґрунтованими, оскільки як вбачається з доданих до касаційної скарги матеріалів вказане рішення скасоване ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 жовтня 2015 року.

Частиною 3 статті 332 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки судом повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, ухвалено законне і обґрунтоване рішення, подану касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 травня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 28 липня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.