Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Коротуна В.М., Парінової І.К., Ступак О.В., Штелик С.П., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" на рішення апеляційного суду Вінницької області від 24 липня 2014 року,

ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулось до суду із позовом до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 16 листопада 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № CNL-B00/194/2007, за умовами якого останньому було надано кредит на суму у розмірі 31170,00 доларів США зі строком повернення до 16 листопада 2022 року. На забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_7 укладено договір поруки № SR-B00/194/2004 від 16 листопада 2007 року. Боржник не виконував свої кредитні зобов'язання належним чином, у зв'язку з чим, з урахуванням уточнених позовних вимог, станом на 29 квітня 2014 року утворилась кредитна заборгованість, яка згідно відповідного розрахунку становить суму у розмірі 27296,36 доларів США (основна заборгованість) та 1136607,87 грн (заборгованість зі сплати пені).

Посилаючись на те, що 29 квітня 2013 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" укладено договір факторингу, за умовами якого до останнього перейшло право вимоги за кредитним договором № CNL-B00/194/2007, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів суму кредитної заборгованості у розмірі 27296,36 доларів США та заборгованість зі сплати пені у розмірі 1136607,87 грн.

Рішенням Вінницького районного суду Вінницької області від 24 липня 2014 року позов задоволено частково.

Стягнено солідарно з ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на користь товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг України" заборгованість за кредитним договором № CNL-B00/194/2007 у розмірі 27296,36 доларів США, що еквівалентно 311396,87 грн та заборгованість зі сплати пені у розмірі 311396,87 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 24 липня 2014 року скасовано рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 24 липня 2014 року.

Ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

У касаційній скарзі заявник порушує питання про скасування рішення апеляційного суду Вінницької області від 24 липня 2014 року і залишення в силі рішення суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Судами встановлено, що 16 листопада 2007 року між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № CNL-B00/194/2007, за умовами якого останньому було надано кредит на суму у розмірі 31170,00 доларів США зі строком повернення до 16 листопада 2022 року.

16 листопада 2007 року на забезпечення виконання вказаного кредитного зобов'язання між ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", та ОСОБА_7 укладено договір поруки № SR-B00/194/2007.

29 квітня 2013 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" укладено договір факторингу, за умовами якого до ТОВ "ОТП Факторинг Україна" перейшло право вимоги до ОСОБА_6 за кредитним договором № CNL-B00/194/2007.

Відповідно до частини 1 статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що позовні вимоги ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до відповідачів не підлягають задоволенню, оскільки позивач не довів, що згідно договору факторингу від 29 квітня 2013 року до нього перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_6 і боржника не було повідомлено про зміну кредитора у зобов'язанні за кредитним договором № CNL-B00/194/2007, що позбавляє позивача права на звернення із даним позовом до відповідачів.

Проте цей висновок суперечить вимогам закону й матеріалам справи.

Відповідно до статті 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі статтею 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судами встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_6 належним чином не виконував свої зобов'язання за кредитним договором № CNL-B00/194/2007, в результаті чого у нього утворилась кредитна заборгованість перед ПАТ "ОТП Банк".

Звертаючись до суду із даним позовом, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" посилалось на те, що 29 квітня 2013 року між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" укладено договір факторингу, за умовами якого до останнього перейшло право вимоги за кредитним договором № CNL-B00/194/2007. ЦК України (435-15) у статтях 3, 6, 203, 626, 627 визначає загальні засади цивільного законодавства, зокрема, поняття договору і свободи договору та формулює загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів.

Відповідно до частини 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина 1 статті 638 ЦК України). Інші випадки визнання договору укладеним зазначені у статтях 642 - 643 ЦК України.

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Розкриваючи зміст засади свободи договору у статтях 6, 627 ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

За умовами підпункту "а" пункту 3.3 договору факторингу від 29 квітня 2013 року фактор (ТОВ "ОТП Факторинг Україна") набуває усі права наявних вимог за кредитними договорами, що є дійсними на дату набрання чинності, включаючи, але не обмежуючись правами вимоги до боржників щодо сплати суми основного боргу; правами вимоги до боржників щодо сплати процентів, нарахованих на суму основного боргу; а також правами вимоги до боржників щодо сплати штрафних санкцій.

У статті 1 вказаного договору факторингу визначено термін "кредитні договори", під якими розуміють кредитні договори, укладені між клієнтом (ПАТ "ОТП Банк") та боржниками, перелік яких міститься в пункті 5.2 договору та у додатку № 1 до цього договору.

Позивачем надано додаток № 1 до договору факторингу від 29 квітня 2013 року із зазначенням загальної суми заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором № CNL-B00/194/2007.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що право вимоги кредитної заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором № CNL-B00/194/2007 не перейшло до ТОВ "ОТП Факторинг Україна", а тому висновки суду апеляційної інстанції в цій частині є помилковими.

Також, не можна погодитись із висновками суду апеляційної інстанції щодо неповідомлення боржника про укладення між ПАТ "ОТП Банк" та ТОВ "ОТП Факторинг Україна" договору факторингу.

Матеріали справи містять докази направлення ТОВ "ОТП Факторинг Україна" (фактором) на ім'я відповідачів досудових вимог від 23 вересня 2013 року про погашення заборгованості за кредитним договором № CNL-B00/194/2007, які були надіслані позивачем за тими адресами, які були вказані ОСОБА_6 при укладенні вказаного кредитного договору та ОСОБА_7 при укладенні договору поруки № SR-B00/194/2007.

Досудовою вимогою на ім'я ОСОБА_6 було повідомлено, що на підставі статей 512- 516, 656, 1077 та 1080 ЦК України ТОВ "ОТП Факторинг Україна" (фактор) придбало право вимоги за кредитним договором № CNL-B00/194/2007 та є кредитором за вказаним договором. Також, враховуючи допущені боржником порушення кредитних зобов'язань позивач на підставі пункту 1.9 кредитного договору вимагав дострокового виконання боргових зобов'язань в повному обсязі протягом тридцяти календарних днів з дати отримання цієї вимоги.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина 1 статті 1048 ЦК України).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1 статті 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у частині 1 статті 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з нормою статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (частина 2 статті 1050 ЦК України).

Уточнюючи позовні вимоги, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" подало до суду розрахунок заборгованості ОСОБА_6 за кредитним договором № CNL-B00/194/2007, відповідно до якої кредитна заборгованість складає суму у розмірі 27296,36 доларів США, заборгованість зі сплати пені за період з 29 квітня 2013 року до 29 квітня 2014 року складає суму у розмірі 1136607,41 грн.

Зазначений розрахунок заборгованості за кредитним договором № CNL-B00/194/2007 відповідачами не спростовано.

Апеляційний суд, в порушення вимог статей 10, 11, 57, 60, 213- 214 ЦПК України, не перевірив належним чином всі надані позивачем докази та не дав їм правової оцінки, зокрема, не врахував того, що в результаті укладення договору факторингу від 29 квітня 2013 року до ТОВ "ОТП Факторинг Україна" перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_6 за кредитним договором № CNL-B00/194/2007 і боржник був повідомлений про зміну кредитора у зобов'язанні, зокрема, шляхом направлення досудової вимоги на адресу, яка вказана ним при укладенні кредитного договору, а тому висновок суду апеляційної інстанції про відмову у позові є помилковим.

Натомість, суд першої інстанції правильно виходив з того, що в результаті неналежного виконання ОСОБА_6 його кредитних зобов'язань утворилась кредитна заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно з боржника та його поручителя на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна", як нового кредитора у зобов'язанні.

При цьому, суд першої інстанції застосував положення частини 3 статті 551 ЦК України та зменшив суму пені, яка підлягає стягненню з відповідачів на користь позивача з 1136607,41 грн до 311396,87 грн.

До таких висновків суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Оскільки рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі статті 339 ЦПК України, а рішення районного суду - залишенню в силі.

Керуючись ст. 336, 339, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" задовольнити.

Рішення апеляційного суду Вінницької області від 24 липня 2014 року скасувати, а рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 24 липня 2014 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.