Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Коротуна В.М., Парінової І.К.,

Ступак О.В., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - Орган опіки та піклування Кіровоградської міської ради, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 08 травня 2014 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 04 листопада 2014 року,

У листопаді 2013 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, у якому просив визначити місце проживання дочки ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, з ним та стягнути з відповідача на свою користь аліменти на утримання дитини у розмірі 1/3 частини заробітку щомісячно, але не менше ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 05 листопада 2013 року до досягнення дитиною повноліття.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 29 липня 2010 року шлюб між ним та відповідачем розірвано. На час розірвання шлюбу ОСОБА_4 зазначала, що їхня дочка ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні, і що позивач не надає матеріальної допомоги на утримання дитини. У період з 2010 року до січня 2013 року дочка періодично проживала з матір'ю, тривалий час з позивачем та бабою. На теперішній час місце проживання дитини не визначено. Відповідач разом з іншим чоловіком мешкає та працює в Одеській області, мають спільну дитину. Починаючи з 06 січня 2013 року дочка виховується й утримується в сім'ї позивача та проживає за адресою: АДРЕСА_2. На утриманні позивача знаходиться ще двоє малолітніх дітей та цивільна дружина. Стосунки між дочкою та матір'ю відсутні, остання не надавала і до теперішнього часу не надає матеріальної допомоги дочці, аліменти добровільно не сплачує, не піклується про її фізичний і духовний розвиток, не відвідує та не спілкується з нею взагалі. Проживання дочки разом з позивачем відповідає інтересам дитини, позивач має можливість забезпечити їй належні умови проживання і повною мірою займатися вихованням дитини, чого відповідач забезпечити не в змозі. Відповідач ухиляється від свого обов'язку щодо утримання дитини. Крім того, зазначив, що його дохід в цілому спрямований на погашення кредитних зобов'язань за квартиру, у якій він проживає зі своєю сім'єю, утримання чотирьох дітей, тому коштів на проживання не вистачає, їх розмір недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку та лікування спільної з відповідачем дочки.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 08 травня 2014 року позов задоволено в повному обсязі.

Визначено місце проживання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 05 листопада 2013 року і до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 04 листопада 2014 року змінено рішення суду першої інстанції.

Визначено місце проживання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, разом з батьком ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 аліменти на утримання ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, у розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_2 року, починаючи з 04 листопада 2014 року.

У решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Таким чином, у судовому рішенні апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, оскільки інакше буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі, як мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів та переоцінку доказів.

Виходячи з вимог ст. 316 ЦПК України щодо змісту, рішення апеляційного суду повинно мати: мотивувальну частину із зазначенням мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; назви, статті закону, на підставі якого вирішено справу; резолютивну частину із зазначенням висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку апеляційного суду по суті позовних вимог.

Однак рішення судів першої й апеляційної інстанцій зазначеним нормам не відповідають.

Задовольняючи указаний позов, суд першої інстанції виходив з того, що на момент розгляду справи дочка проживала разом з батьком та згідно з актом обстеження умов проживання для дитини створені необхідні умови для її розвитку, крім того, відповідно до висновку органу опіки та піклування Кіровоградської міської ради місце проживання дитини доцільно визначити саме з батьком ОСОБА_3

При цьому суд врахував, що мати дитини - ОСОБА_4 не цікавилася навчанням та вихованням дочки з 21 січня 2013 року, навчальний заклад у м. Кіровограді не відвідувала; згідно з актом обстеження від 18 березня 2014 року ОСОБА_4 за місцем реєстрації в с. Шабо не проживає, там проживають лише її батьки; про своє місце проживання у м. Одесі вона суд так і не повідомила, а тому обстежити умови, які вона здатна забезпечити для проживання та виховання дитини, було неможливим.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд підтримав висновок суду першої інстанції про те, що саме в інтересах дитини її місце проживання слід визначити за місцем проживання батька.

Відхиляючи апеляційну скаргу ОСОБА_4 і залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд виходив з того, що хоча у вересні 2014 року (після ухвалення рішення судом першої інстанції) ОСОБА_4 повідомила письмово про те, що вона перебуває у м. Одесі з новонародженою дитиною, проте так і не вказала свого фактичного місця проживання; у своїй апеляційній скарзі ОСОБА_4 не просить визначити місце проживання дитини за адресою свого місця проживання, а лише просить відмовити в задоволенні позову, тобто просить взагалі не визначати місце проживання дитини.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України (2947-14) ) мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися судом.

При вирішенні спору щодо місця проживання дитини суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року (995_384) (далі - Декларація), у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Відповідно до принципів 4, 7 Декларації (995_384) дитині мають належати права на здоровий ріст та розвиток, належне харчування, житло, розваги, медичне обслуговування, отримання освіти. Найкраще забезпечення інтересів дитини щодо її освіти та навчання має бути керівним принципом для батьків.

Згідно з роз'ясненнями, викладеними в п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) , при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.

Під час розгляду указаної справи відповідно до вимог ст. 160 СК України в судовому засіданні була допитана ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка пояснила, що прихильно ставиться до кожного з батьків, проте не завжди може знайти спільну мову з мачухою. За місцем теперішнього проживання має кімнату, яку ділить з молодшим братом по батьку, тому бажала б визначення місця проживання з матір'ю, але при цьому мешкала б у баби в с. Шабо Одеської області, де для неї виділена окрема кімната, а батько та матір її б відвідували. Зазначила, що мати фактично проживає з новим чоловіком та їх спільною дитиною у м. Одесі, де саме - не знає, оскільки, посилаючись на неналежні житлові умови, до себе ніколи не запрошувала. Коли гостює у баби, то сама відвідує матір за місцем її роботи у м. Одесі, де вони гуляють містом, спілкуються, а в минулому році мати її часто відвідувала, приїдждаючи до с. Шабо Одеської області.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд на порушення вимог ст. ст. 303, 304 ЦПК України в достатньому обсязі не перевірив доводів апеляційної скарги та законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції по суті вирішеного спору, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зокрема, апеляційний суд не надав належної оцінки зазначеним в апеляційній скарзі обставинам про те, що дитина проживає у батьків відповідача у с. Шабо Білгород-Дністровського району Одеської області, куди її добровільно привіз позивач, крім того, на підставі відповідної заяви відрахована зі школи № 8 у м. Кіровограді та навчається у Шабській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 1 Білгород-Дністровського району Одеської області.

Крім того, суд не надав належної оцінки доводам апеляційної скарги про те, що побутові умови позивача зумовлюють проживання дочки в одній кімнаті з дитиною іншої статі та що з мачухою в неї не має взаєморозуміння.

Разом з тим поза увагою суду залишилася та обставина, що в судовому засіданні дитина повідомила про бажання визначення місця проживання з матір'ю.

Помилковим і таким, що спростовується змістом апеляційної скарги (а. с. 115), є висновок апеляційного суду про те, що відповідач у своїх письмових поясненнях не ставить питання про те, що місцем проживання дитини вона бажає визначити біля неї чи у м. Одесі, чи у с. Шабо.

Оскільки суди першої й апеляційної інстанцій на порушення вимог ст. ст. 212- 215, 303, 316 ЦПК України не дотрималися норм процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалені у справі рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 08 травня 2014 року та рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 04 листопада 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.