6-40912св14 Про стягнення заборгованості з оплати послуг теплопостачання - 14.01.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом комунального підприємства "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості з оплати послуг теплопостачання за касаційною скаргою комунального підприємства "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" на рішення апеляційного суду Одеської області від 7 жовтня 2014 року,

У травні 2013 року комунальне підприємство "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" (далі - КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго"), звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що воно здійснювало та продовжує здійснювати постачання тепла до нежитлових приміщень, а саме до приміщень АДРЕСА_1 в м. Ізмаїлі Одеської області та належать відповідачу на підставі договорів дарування від 27 січня 2011 року. Внаслідок порушення ОСОБА_3 положень Закону України "Про теплопостачання" (2633-15) та Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630 (630-2005-п) , щодо здійснення щомісячних розрахунків за теплопостачання утворилась заборгованість в розмірі 11 727 грн 89 коп.

Ураховуючи викладене, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь заборгованість за послуги з теплопостачання в розмірі 15 322 грн 60 коп.

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 29 квітня 2014 року позов КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" задоволено. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь позивача заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 15 322 грн 60 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 7 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції змінено, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 2 911 грн 56 коп.

У касаційній скарзі КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго", суд першої інстанції виходив із того, що рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області від 2 лютого 2006 року № 82 квартири АДРЕСА_1 в м. Ізмаїлі Одеської області були виключені з житлового фонду, тому оплата за спожиту теплову енергію повинна здійснюватися як за нежитлові приміщення.

Змінюючи рішення місцевого суду та частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що в матеріалах справи відсутні будь-які відомості про те, що квартири АДРЕСА_1 в м. Ізмаїлі Одеської області використовувалися в якості нежитлового фонду після укладення договорів дарування від 27 січня 2011 року. При цьому факт укладення з попереднім власником квартир договору про надання теплової енергії від 16 липня 2007 року не може бути підставою для стягнення заборгованості з нового власника - ОСОБА_3, оскільки з новим власником договір не укладався, а квартири № 3 та № 4 за вищевказаною адресою були придбані відповідачем як житлові приміщення, тому стягнув з останнього заборгованість за послуги з теплопостачання згідно з тарифів для житлового приміщення та з урахуванням сплачених ним грошових коштів на погашення заборгованості.

Проте повністю погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна, оскільки їх суд дійшов із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним положенням закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що 16 липня 2007 року між ОСОБА_4 та КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" було укладено договір на відпуск теплової енергії у гарячій воді. Згідно з договорами дарування від 27 січня 2011 року квартири АДРЕСА_1 в м. Ізмаїлі Одеської області ОСОБА_4 передано безоплатно у ОСОБА_3

Так, з метою здійснення правомірного розрахунку за поставлену теплову енергію КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" на підставі наданих документів та статусу об'єкта теплопостачання в першу чергу визначає до якої категорії відноситься той чи інший споживач.

Згідно з роз'ясненнями, наданими Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг, від 6 березня 2012 року, у випадку ненадання споживачем підтверджуючих документів, які б свідчили про призначення та придатність приміщення для постійного проживання та його належність до житлового фонду, є правомірним застосування для розрахунку вартості поставленої теплової енергії тарифу на теплову енергію для категорії споживачів "інші".

Правовий режим нерухомого майна щодо належності його до житлового фонду регулюється ЖК УРСР (5464-10) та гл. 28 ЦК України (435-15) .

Відповідно до положень ст. ст. 379, 382 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені для постійного або тимчасового проживання в них. Квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання.

Проте апеляційний суд не звернув уваги на те, що обов'язковою ознакою житлового приміщення є призначення для постійного проживання в ньому та дійшов висновку про часткове задоволення позову лише на підставі ознаки придатності приміщення до проживання, однак закон чітко передбачає необхідність обох цих ознак: призначення та придатності для віднесення приміщення до складу житлового фонду.

Згідно зі ст. ст. 7, 8 ЖК УРСР переведення жилих приміщень у нежилі віднесено до компетенції виконавчих комітетів органів місцевого самоврядування.

Відповідно до архівного витягу з рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області від 2 лютого 2006 року № 82 (пп. 4, 5) квартири АДРЕСА_1 в м. Ізмаїлі Одеської області, що належали на праві власності ОСОБА_4, з житлового фонду виключено. Зобов'язано ОСОБА_4 оформити у податковій інспекції документи з оплати за користування нежитловими приміщеннями вказаних квартир та внести відомості у технічну документацію бюро технічної інвентаризації у встановленому порядку.

Частиною 4 ст. 11 ЦК України передбачено, що у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Отже, апеляційний суд у порушення ч. 4 ст. 11 ЦК України не врахував, що підставою виникнення цивільних прав та обов'язків щодо об'єктів нерухомості саме як нежитлових приміщень квартири АДРЕСА_1 є рішення виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області від 2 лютого 2006 року № 82.

Таким чином, до моменту набрання законної сили рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області від 7 червня 2013 року № 470 вищевказані приміщення були такими, що виключені зі складу житлового фонду та віднесені до нежитлових приміщень, тому лише після прийняття зазначеного рішення нежитлові приміщення АДРЕСА_1 в м. Ізмаїлі Одеської області набули статус належності до житлового фонду.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Проте апеляційний суд при вирішенні питання законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції дійшов висновку, що на час проведення останньої інвентаризації 18 січня 2011 року факту перебудування, перепланування, зміни функціонального призначення жилих квартир не виявлено, однак нездійснення переобладнань не означає, що спірні приміщення не використовувались за призначенням згідно з рішенням виконавчого комітету Ізмаїльської міської ради Одеської області від 2 лютого 2006 року як житлові.

Крім того, відсутність укладених договорів постачання теплової енергії у приміщення АДРЕСА_1 в м. Ізмаїлі Одеської області є наслідком неправомірних дій відповідача, оскільки зі свого боку КП "Теплові мережі Ізмаїлтеплокомуненерго" було надіслано проекти договорів листом від 20 листопада 2012 року, а також підприємство надавало послуги.

При цьому проведення відповідачем повного розрахунку за поставлену теплову енергію в жовтні, грудні 2011 року та в січні 2012 року свідчить про визнання ним вартості поставленої теплової енергії в наведені вище приміщення, визначеної по тарифам саме як для "інших споживачів".

Проте у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України апеляційний суд зазначених вимог закону не врахував, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог, які правовідносини сторін випливають з установлених обставин та дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.