Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Коротуна В.М., Парінової І.К.,

Ступак О.В., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Ківерцівської міської ради, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Державне підприємство "Центр Державного земельного кадастру", про визнання частково незаконним та скасування рішення, зобов'язання затвердити технічну документацію на земельну ділянку, за касаційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Волинської області від 21 жовтня 2014 року,

У травні 2014 року позивачі звернулися до суду з указаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що на підставі рішення Ківерцівської міської ради Волинської області від 22 серпня 1997 року № 8/3, державного акта на право приватної власності на землю та договору дарування вони є співвласниками земельної ділянки площею 0,0754 га по АДРЕСА_1 у м. Ківерці Волинської області. З метою отримання кадастрового номеру зазначеної земельної ділянки для проведення подальшої реєстрації права власності на земельну ділянку позивачі звернулися до Державного підприємства "Центр Державного земельного кадастру" (далі - ДП "Центр Державного земельного кадастру") із заявою про виготовлення технічної документації на земельну ділянку. Після виготовлення відповідної документації вони звернулися до Ківерцівської міської ради Волинської області із заявою про затвердження акта приймання межових знаків та земельно-технічної документації на належну їм на праві приватної власності земельну ділянку. Однак п. 1 рішення Ківерцівської міської ради Волинської області від 14 травня 2014 року № 38/18 позивачам відмовлено в погодженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, оскільки в технічній документації із землеустрою, виготовленій у 2013 році, межі земельної ділянки змінені та не відповідають змісту державного акта на право власності на землю від 14 грудня 1997 року. На думку позивачів, оскаржуване рішення Ківерцівської міської ради Волинської області прийняте з порушенням норм Закону України "Про землеустрій" (858-15) , ст. 186-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України (2768-14) ) ст. ст. 319, 321 ЦК України, тому просили визнати нечинним та скасувати п. 1 рішення Ківерцівської міської ради Волинської області від 14 травня 2014 року № 38/18 та зобов'язати Ківерцівську міську раду Волинської області припинити дію, яка порушує їх право; зобов'язати відповідача затвердити технічну документацію на належну їм на праві власності земельну ділянку площею 0,0754 га по АДРЕСА_1 у м. Ківерці Волинської області.

Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 25 липня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 21 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено частково.

Визнано недійсним та скасовано п. 1 рішення Ківерцівської міської ради Волинської області від 14 травня 2014 року № 38/18.

Зобов'язано Ківерцівську міську раду Волинської області погодити ОСОБА_3, ОСОБА_4 технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відведення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,0754 га по АДРЕСА_1 у м. Ківерці Волинської області.

У касаційній скарзі треті особи у справі: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Статтею 337 ЦПК України установлено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Відмовляючи в задоволенні указаного позову, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивачів про затвердження міською радою технічної документації із землеустрою з погодженням меж земельної ділянки, встановлених новою технічною документацією, які не відповідають розмірам меж земельної ділянки, що перебуває у власності позивачів на підставі державного акта, без погодження цих меж із суміжними користувачами ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 суперечить вимогам ст. ст. 106, 107 ЗК України, якими безпосередньо врегульовано порядок відновлення меж.

За таких обставин суд дійшов висновку, що Ківерцівська міська рада, приймаючи 14 травня 2014 року рішення № 38/18 (п.1) про відмову ОСОБА_4 в погодженні технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0754 га по АДРЕСА_1 у м. Ківерці Волинської області діяла в межах своїх повноважень відповідно до ст. ст. 26, 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Проте з такими висновками обґрунтовано не погодився апеляційний суд.

Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

Власник земельної ділянки згідно зі ст. 106 ЗК України має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків, у випадках, коли вони зникли, перемістилися або стали непридатними.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Статтею 22 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що землеустрій здійснюється на підставі: рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо проведення робіт із землеустрою; укладених договорів між юридичними чи фізичними особами (землевласниками і землекористувачами) та розробниками документації із землеустрою; судових рішень.

Відповідно до ст. 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Так, на підставі вимог ст. 186-1 ЗК України з метою узаконення земельної ділянки згідно з новими правилами позивачі звернулися до відповідача з вимогою про погодження технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відведення) меж земельної ділянки в натурі.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, апеляційний суд виходив з того, що у зв'язку з набуттям чинності з 01 січня 2013 року Законів України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (1952-15) і "Про державний земельний кадастр" (3613-17) в частині правил реєстрації та оформлення прав на земельні ділянки ОСОБА_3 та ОСОБА_4 були змушені оформляти нову технічну документацію на належну їм земельну ділянку площею 0,0754 га відповідно до нормативних актів, які регулюють її виготовлення на теперішній час. На підставі нових даних топографо-геодезичних робіт позивачі просили міську раду погодити технічну документацію щодо земельної ділянки, яка належить їм на праві власності, відповідно до державного акта, виданого 14 грудня 1997 року.

Згідно з вимогами Закону України "Про Державний земельний кадастр" (3613-17) земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.

Однак таку ділянку можна використовувати відповідно до її цільового призначення, але нею не можна розпоряджатися, поки не буде отриманий кадастровий номер, оскільки відомості про таку ділянку не внесені до Державного реєстру земель.

За змістом п. п. 4.1, 4.2, 4.3 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Державного комітету України по земельних ресурсах 18 травня 2010 року № 376 (z0391-10) (далі - Інструкція), відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється при повній (частковій) втраті в натурі (на місцевості) межових знаків, їх пошкодженні, яке унеможливлює використання межових знаків, а також при розгляді земельних спорів між власниками (користувачами) суміжних земельних ділянок.

Відновлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі раніше розробленої та затвердженої відповідно до ст. 186 ЗК України документації із землеустрою. У разі відсутності такої документації розробляється технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до ст. 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації. У разі неможливості виявлення дійсних меж їх встановлення здійснюється за фактичним використанням земельної ділянки. Якщо фактичне використання ділянки неможливо встановити, то кожному виділяється однакова за розміром частина спірної ділянки. У випадках, коли в такий спосіб визначення меж не узгоджується з виявленими обставинами, зокрема з встановленими розмірами земельних ділянок, то межі визначаються з урахуванням цих обставин.

Згідно із п. 2.1 вищевказаної Інструкції межі земельних ділянок, що передаються або надаються у власність чи у користування, відновлюються або переносяться в натуру (на місцевість) за наявними планово-картографічними матеріалами. Крайні поворотні точки кожної межі закріплюються довгостроковими межовими знаками встановленого зразка, крім випадків збігу вказаних поворотних точок меж з твердими точками на місцевості.

Відповідно до п. 2.3 вищезгаданої Інструкції для встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) охоплюється комплекс робіт, а саме: підготовчі роботи, топографо-геодезичні, картографічні роботи та роботи із землеустрою, камеральні роботи, складання і оформлення матеріалів технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та закріплення їх межовими знаками.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02 квітня 2002 року № 449 "Про затвердження форми державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" (449-2002-п) передбачено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю, державні акти на право власності на земельну ділянку та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Відповідно до прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" (3613-17) законних підстав для відмови у реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі при різниці площ, визначених у державному акті та технічної документації зі встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), немає. Одночасно при виявленні різниці (навіть значно більшої) уточнена (дійсна) площа земельної ділянки вноситься в кадастр за згодою (заявою) її власника.

Аналогічна позиція викладена у п. 2 Інструкції, де визначено, що межові знаки, які встановлені з метою закріплення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) до набрання чинності цим наказом, є дійсними і підлягають заміні лише при добровільному зверненні власника (користувача) земельної ділянки.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Таким чином, у судовому рішенні апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, оскільки інакше буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі, як мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів і переоцінку доказів.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд обґрунтував свій висновок новими доказами, а саме: технічними документаціями із землеустрою на земельні ділянки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, які знаходяться у м. Ківерці Ківерцівського району Волинської області (а. с. 130-196), та державними актами на право власності на вказані земельні ділянки (а. с. 210-215), які на підставі відповідного клопотання позивача (а. с. 128) витребував апеляційний суд (а. с. 129), а також наданим представником позивача в судовому засіданні 21 жовтня 2014 року листом Ківерцівської міської ради Волинської області від 04 червня 2009 року № 7.3-455.

На підставі наведених доказів апеляційний суд встановив, що обміри проводилися по існуючих огорожах (металевих сітках, бетонних плитах, тощо); доказів того, що ці межі суміжними землеволодільцями чи землекористувачами були порушені чи переміщені, суду не надано.

За таких обставин та з урахуванням вимог ст. ст. 152, 186-1 ЗК України апеляційний суд дійшов правильного висновку, що відмова Ківерцівської міської ради у погодженні позивачам технічної документації із землеустрою є необґрунтованою і незаконною, такою, що порушує права позивачів як власників земельної ділянки, в результаті чого обґрунтовано визнав незаконним та скасував п. 1 рішення Ківерцівської міської ради Волинської області від 14 травня 2014 року № 38/18, а також зобов'язав міську раду погодити позивачам технічну документацію із землеустрою щодо належної їм земельної ділянки.

Ухвалюючи рішення в цій справі, апеляційний суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. 213- 214, 316 ЦПК України.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують, зводяться до переоцінки доказів.

Вищезазначене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а ухвалене у справі рішення - залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 відхилити.

Рішення апеляційного суду Волинської області від 21 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.