Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О.,

суддів: Коротуна В.М., Парінової І.К.,

Ступак О.В., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Радомишльського районного суду Житомирської області від 07 серпня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 10 вересня 2014 року,

У червні 2014 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 12 березня 2010 року № ZRXRF912131599 у розмірі 41 329 грн 79 коп. та судові витрати у справі. Свої вимоги обґрунтовувало тим, що за вказаним кредитним договором відповідач отримав у кредит 5 135 грн 89 коп., за умови сплати 0,12 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом. У зв'язку з невиконанням відповідачем належним чином взятих за кредитним договором зобов'язань утворилася заборгованість, яка станом на 25 квітня 2014 року складає 41 329 грн 79 коп., з яких: заборгованість за "тілом" кредиту - 3 773 грн 15 коп.; заборгованість за процентами - 1 грн 97 коп.; пеня - 35 110 грн 39 коп.; штраф (фіксована частина) - 500 грн; штраф (процентна складова) - 1 944 грн 28 коп.

Рішенням Радомишльського районного суду Житомирської області від 07 серпня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 10 вересня 2014 року, позов задоволено.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Таким чином, у судовому рішенні апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, оскільки інакше буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі, як мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів і переоцінку доказів.

Проте ухвала апеляційного суду зазначеним нормам процесуального права не відповідає.

За правилами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України період, за який нараховується пеня за прострочення виконання зобов'язання, не може перевищувати одного року. Виходячи з правової природи пені, яка нараховується за кожен день прострочення, право на позов про стягнення пені за кожен окремий день виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність за позовом про стягнення пені відповідно до ст. 253 ЦК України обчислюється по кожному дню, за який нараховується пеня, окремо, починаючи з дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Частиною 3 ст. 551 ЦК України, зокрема передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків.

Отже, ч. 3 ст. 551 ЦК України з урахуванням положень ст. 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та ч. 4 ст. 10 ЦПК України щодо обов'язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що він значно перевищує розмір збитків.

Такий правовий висновок Верховного Суду України викладений у постанові від 03 вересня 2014 року у справі № 6-100цс14, яка в силу вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних

повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Однак, переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд на порушення вищезазначеного в достатньому обсязі не перевірив доводів апеляційної скарги, зокрема щодо незастосування судом першої інстанції ч. 3 ст. 551 ЦК України (а. с. 45), залишивши поза увагою ту обставину, що із загального розміру заборгованості за кредитним договором у сумі 41 329 грн 79 коп. лише 3 773 грн 15 коп. складає заборгованість за "тілом" кредиту, а 35 110 грн 39 коп. - пеня.

У силу наданих чинним ЦПК України (1618-15) повноважень апеляційний суд міг усунути допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального та процесуального права, проте в достатньому обсязі не перевірив доводів апеляційної скарги та законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції по суті вирішеного спору, що призвело до неправильного вирішення справи.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а постановлена у справі ухвала апеляційного суду - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 10 вересня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.