Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Закропивного О.В., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Черкаської області від 9 жовтня 2014 року,

У березні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 16 січня 2008 року з ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав останній кредит у розмірі 5 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 24 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Взяті на себе зобов'язання ОСОБА_3 не виконала, у зв'язку з чим виникла заборгованість за кредитним договором. Судовим наказом Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 23 січня 2009 року з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" стягнуто заборгованість за кредитним договором у розмірі 4 664 грн 67 коп. та судові витрати.

Ураховуючи викладене, позивач, уточнивши позовні вимоги, просив суд стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитним договором у розмірі 19 241 грн 56 коп. та судові витрати.

Рішенням Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 27 серпня 2014 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 9 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за кредитним договором від 16 січня 2008 року в розмірі 7 771 грн 37 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить оскаржуване рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позову скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального й процесуального права, та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову, у решті - рішення суду залишити без змін.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк", суд першої інстанції виходив із того, що сума заборгованості та її складові не підтверджуються наданими позивачем доказами, а рішення не може ґрунтуватись на припущеннях.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та частково задовольняючи позов про стягнення кредитної заборгованості, виходив із того, що з 23 січня 2009 року і до повного виконання відповідачем судового наказу, тобто до 18 серпня 2010 року, банком була нарахована заборгованість в розмірі 7 771 грн 37 коп., яка складається із заборгованості за процентами в розмірі 3 600 грн 12 коп., комісії у розмірі 3 325 грн та штрафи: процентна складова в розмірі 346 грн 25 коп. та фіксована частина в розмірі 500 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_3

Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Частиною 3 ст. 335 ЦПК України передбачено, що суд не обмежений доводами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає; обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановлені, оскільки апеляційний суд неправильно застосував норми матеріального права, тому є підстави для виходу за межі доводів касаційної скарги.

Судом установлено, що 16 січня 2008 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір, за умовами якого банк надав останній кредит у розмірі кредит у розмірі 5 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою за користування кредитом 24 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені ст. ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України, зокрема ст. 559 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У абз. 1, 2 п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 (v0005740-12) "Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" судам роз'яснено, що зобов'язання припиняється з підстав, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України). Такі підстави, зокрема, зазначені у ст. ст. 599- 601, 604- 609 ЦК України. Наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносин сторін кредитного договору, не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки зобов'язання залишається невиконаним належним чином відповідно до вимог ст. ст. 526, 599 ЦК України.

З матеріалів справи вбачається, що судовим наказом Смілянського міськрайонного суду Черкаської області від 23 січня 2009 року з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" стягнуто заборгованість за кредитним договором від 16 січня 2008 року в розмірі 4 664 грн 67 коп. та судові витрати.

ОСОБА_3 почала частинами здійснювати погашення заборгованості за судовим наказом у квітні 2010 року, після закінчення строку дії кредитного договору.

Таким чином, оскільки ухвалено судове рішення (судовий наказ) про стягнення заборгованості за кредитним договором, то нарахування процентів за користування кредитними коштами, комісійних, неустойки тощо поза строком дії кредитного договору законом не передбачено.

Отже, у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище положення закону та обставини справи уваги не звернув; не встановив фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, дійсних прав і обов'язків, які випливають з кредитного договору.

При цьому, пославшись на п. 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 (v0005740-12) "Про практику розгляду судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин", апеляційний суд неправильно застосував як норми матеріального права, так і роз'яснення постанови пленуму та дійшов передчасного висновку про стягнення з ОСОБА_3 кредитної заборгованості.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Черкаської області від 9 жовтня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.