6-40228св14 Про визнання недійсним договору дарування житлового будинку із господарськими спорудами, недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом і заповіту, визнання права власності на майно в порядку спадкування - 14.01.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання договору дарування, свідоцтва про право на спадщину за законом і заповіту недійсними, визнання права власності на майно в порядку спадкування за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 4 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 1 жовтня 2014 року,

У травні 2012 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 10 серпня 1995 року їхня мати - ОСОБА_7, яка діяла на підставі довіреності від свого чоловіка - ОСОБА_8, подарувала їхній сестрі - ОСОБА_9, житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла, після смерті якої відкрилася спадщина на вказаний житловий будинок. 27 червня 2006 року її сину - ОСОБА_6, видано свідоцтво про право на спадщину, що складається з житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1. Позивачі вважали, що договір дарування від 10 серпня 1995 року підлягає визнанню недійсним, оскільки був вчинений на підставі довіреності після смерті ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2. ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_7, після смерті якої відкрилася спадщина. Зазначали, що вони є спадкоємцями ОСОБА_7, прийняли спадщину шляхом подання 17 квітня 2007 року нотаріусу відповідної заяви. ОСОБА_6 також є спадкоємцем ОСОБА_7 за правом представлення після смерті їхньої сестри та його матері - ОСОБА_9

Ураховуючи викладене, позивачі просили суд визнати недійсними договір дарування від 10 серпня 1995 року та свідоцтво про право на спадщину від 27 червня 2006 року; припинити право власності ОСОБА_6 на житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1; визнати за ними та відповідачем у рівних частках право власності на вказаний будинок у порядку спадкування після померлої ОСОБА_7

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 4 липня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 1 жовтня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачі не були сторонами оспорюваного договору дарування від 10 серпня 1995 року, не приймали спадщину після смерті ОСОБА_8, факт прийняття спадщини в судовому порядку не встановлювали, тому вчиненою угодою не порушуються суб'єктивні права та інтереси позивачів. Крім того, позивачі пропустили строк позовної давності та не навели поважних причин його пропуску.

Проте погодитись із такими висновками суду не можна, оскільки суд дійшов їх з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам судові рішення не відповідають.

Судами попередніх інстанцій установлено, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 перебували в шлюбі з 1950 року до дня смерті останнього - ІНФОРМАЦІЯ_2. За час шлюбу вони побудували житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1, який був їх спільною сумісною власністю як подружжя. 10 грудня 1994 року ОСОБА_8 склав заповіт на все своє майно на ім'я дочки - ОСОБА_9, яка на день його смерті постійно проживала разом з ним. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_8 помер.

10 серпня 1995 року ОСОБА_7, яка діяла від імені ОСОБА_8 на підставі довіреності від 27 червня 2004 року, тобто після смерті довірителя, подарувала ОСОБА_9 належний ОСОБА_8 житловий будинок АДРЕСА_1. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_9 померла.

27 червня 2006 року державним нотаріусом Іллічіського міського нотаріального округу видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно з яким спадкоємцем майна ОСОБА_9 є її син, ОСОБА_6, з урахуванням 1/3 частки майна, від якої відмовився ОСОБА_10 та 1/3 частки майна, від якої відмовилась ОСОБА_11

24 липня 2008 року ОСОБА_6 на підставі рішення Молодіжненської сільської ради Овідіопольського району Одеської області від 25 травня 2007 року видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1646 га по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - присадибна ділянка.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) відносини спадкування регулюються правилами ЦК України (435-15) , якщо спадщина відкрилась не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР (1540-06) , у тому числі щодо прийняття спадщини. У разі, коли спадщина, яка відкрилась до набуття чинності ЦК і строк на її прийняття не закінчився до 1 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Оскільки ОСОБА_8 помер у 1995 році, відповідно до прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) на вказані правовідносини поширюється дія ЦК УРСР (1540-06) 1963 року.

Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв.

Згідно з вимогами п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Таким чином, за ст. 549 ЦК УРСР спадкоємець вважається таким, що фактично прийняв спадщину: якщо він довів, що він вступив в управління або користування спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Разом з тим, не зважаючи на заповіт ОСОБА_8, позивачі фактично вступили у володіння та управління спадковим майном батька шляхом поділу рухомого майна відповідно до сімейної угоди.

При цьому ОСОБА_7 10 серпня 1995 року, не дивлячись на не сплив шестимісячного строку з відкриття спадщини після померлого ОСОБА_8, діючи від імені останнього після його смерті на підставі довіреності від 27 грудня 1994 року, подарувала ОСОБА_9 спірний житловий будинок.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 ЦК УРСР чинність довіреності припиняється внаслідок, зокрема, смерті громадянина, який видав довіреність.

Частиною 1 ст. 552 ЦК УРСР визначено, що спадкоємець, який вступив у володіння і управління спадковим майном до з'явлення інших спадкоємців, не вправі розпоряджатися спадковим майном (продавати, заставляти та ін.), поки не мине шість місяців з дня відкриття спадщини або поки не буде одержано ним свідоцтво про право на спадщину.

Однак суди не врахували, що ОСОБА_7 на момент вчинення договору дарування від 10 серпня 1995 року не мала права розпоряджатися належною ОСОБА_8 частиною будинку, оскільки не вправі була розпоряджатися спадковим майном, поки не мине шість місяців з дня відкриття спадщини або поки нею не буде одержано свідоцтво про право на спадщину.

Згідно зі ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що, зокрема, не відповідає вимогам закону.

Таким чином, договір дарування від 10 серпня 1995 року є недійсним, оскільки не відповідає вимогам закону, а саме здійснений не уповноваженою особою та з порушенням вимог ст. 69, ч. 1 ст. 552 ЦК УРСР.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Так, позивачі зазначали, що ОСОБА_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_2, а його дружина, ОСОБА_7, померла ІНФОРМАЦІЯ_4. Вони звернулися до Овідіопольської державної нотаріальної контори 17 квітня 2007 року, однак про заповіти та спірну угоду дізналися лише в 2010 році. Такі твердження позивачів не спростовані.

Проте у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 315 ЦПК України суди на зазначені положення закону та обставини справи уваги не звернули, не визначилися з характером спірних правовідносин, доводів сторін належним чином не перевірили та дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позову одночасно у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог і через пропуск строку позовної давності.

Разом з тим відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

За таких обставин ухвалені судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 4 липня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 1 жовтня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.