Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Євтушенко О.І.,

суддів: Мартинюка В.І., Ситнік О.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Тернопільська міська рада, про визначення порядку користування житловим будинком та земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 10 листопада 2015 року,

ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення порядку користування житловим будинком та земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку, посилаючись на те, що вона разом із відповідачем є співвласниками будинку по АДРЕСА_1, зокрема: вона є власником 1/6 частини будинку, а відповідач є власником 5/6 частини будинку.

Також їй належить пропорційна частина земельної ділянки, яка перейшла в користування її батьків при купівлі будинку від попереднього власника, якому раніше була надана для будівництва і обслуговування будинку площею 600 кв. м, що підтверджено актом Тернопільської міської ради від 24 серпня 1957 року № 483.

Після смерті батьків, коли власником будинку стала позивач та її сестра ОСОБА_3, за заявою сестри рішенням Тернопільської міської ради від 06 травня 2004 року № 4/11/34 їм надано у спільне користування земельну ділянку площею 790 кв. м.

ОСОБА_1 зазначала, що цей документ визнає правомірність користування земельною ділянкою площею 190 кв. м, яка до цього була в надлишку, оренді й ця частина землі згідно з ч. 5 ст. 89 ЗК України підлягає поділу між співвласниками в рівних частинах, оскільки надана сторонам після виникнення спільної часткової власності на будинок та була надана без зазначення конкретних часток.

Проте проживати і користуватись своєю частиною спільної власності в повній мірі вона не може, оскільки співвласник створює їй перешкоди в проживанні та порушує її права спільної часткової власності. Так, ОСОБА_2 звертався до суду із заявою про позбавлення позивача права власності, про відшкодування коштів за оренду. Також відповідач у 2009 році у зимовий період демонтував систему опалення будинку, позбавивши позивача та його сім'ю на п'ять місяців тепла.

На підставі висновків спеціалістів міського управління архітектури, ліцензованої будівельної організації "Тернопільархпроект", Львівського НДІСЕ, Тернопільського відділення Київського НДІСЕ можна, на думку позивача, встановити порядок користування будинком, виділивши позивачу в користування приміщення коридору 1-1 або його частину площею 12 кв. м відповідно до варіанту 1-1 експертного дослідження. Згідно з визначенням чинних Державних будівельних норм В2.2-12-2005 р. зазначене приміщення 1-1 відповідає жилій кімнаті.

Позивач зазначала, що виділення їй приміщення 1-1 в користування дає можливість надати до нього в користування земельну ділянку, що дозволить їй здійснити прибудову корисної площі до будинку.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила встановити порядок користування будинком по АДРЕСА_1 шляхом виділення їй у користування приміщення 1-1 та встановити порядок користування земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку по АДРЕСА_1, визначивши площу належної їй земельної ділянки 195 кв. м.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 10 листопада 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Установлено, що ОСОБА_1 є власником 1/6 частини будинку по АДРЕСА_1; відповідач ОСОБА_2 є власником 5/6 частини будинку по АДРЕСА_1.

Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні зазначав, що остання просить встановити порядок користування будинком, оскільки виділ в натурі належної їй частки (1/6) є неможливим. Той факт, що виділ в натурі належної позивачу частки є неможливим визнав представник відповідача.

Загальна площа будинку по АДРЕСА_1 становить 114,3 кв. м, житла площа становить 56,2 кв. м.

Виходячи із того, що позивач є власником 1/6 частини будинку, він вправі претендувати на виділення у користування приміщення площею 9,36 кв. м, проте ОСОБА_1 просила виділити половину приміщення коридору 1-1 площею 12,24 кв. м.

Виходячи із наведеного, суд вважав, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визначення порядку користування будинком шляхом виділення їй у користування половини коридору 1-1 не підлягають задоволенню, оскільки вказане приміщення є коридором, тобто приміщенням загального користування, тому не може бути виділене у користування лише одному співвласнику, беручи до уваги той факт, що інший співвласник - відповідач проти цього заперечував.

Відмовляючи в позові про визначення порядку користування земельною ділянкою для обслуговування житлового будинку шляхом визначення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 195 кв. м, суд зазначав, що між сторонами не здійснено реального поділу будинку відповідно до належних їм часток, а також у сторін відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку для обслуговування житлового будинку АДРЕСА_1.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 10 листопада 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.