6-42185св14 Про стягнення безпідставно набутих грошових коштів - 14.01.2015 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 21 жовтня 2014 року,

У січні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 28 квітня 2012 року ОСОБА_4 передав йому доручення від імені ОСОБА_5 на право продажу або експлуатації автомобіля "Ауді 100", державний номер НОМЕР_1. У рахунок майбутнього вчинення договору купівлі-продажу автомобіля він передав відповідачу кошти у розмірі 5 800 доларів США, що підтверджується розпискою. Зазначав, що технічний паспорт на вказаний автомобіль підроблений, тому він не має змоги продати або експлуатувати цей автомобіль. Оскільки відповідач добровільно повернути безпідставно набуті кошти відмовляється, просив стягнути на його користь з відповідача суму отриманих коштів.

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 червня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 67 577 грн 81 коп., судовий збір у розмірі 675 грн 77 коп., а усього 68 253 грн 58 коп.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 21 жовтня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами відсутні договірні правовідносини з приводу отримання відповідачем грошових коштів та передачі їх власнику автомобіля, а тому кошти слід стягнути з відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України як безпідставно набуті.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними, відповідають фактичним обставинам справи, судом вірно визначено правовідносини сторін та закон, який їх регулює.

Скасовуючи рішення суду та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що між сторонами виникли правовідносини щодо купівлі-продажу автомобіля, а тому вони регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не ст. 1212 ЦК України.

Проте погодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 23 квітня 2012 року ОСОБА_4 передав ОСОБА_3 автомобіль "Ауді 100", державний номер НОМЕР_1 та отримав кошти у розмірі 5 800 доларів США.

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу вказаний автомобіль належить на праві власності ОСОБА_5

Згідно довіреності від 28 квітня 2012 року, посвідченої приватним нотаріусом Острозького районного нотаріального округу Рівненської області ОСОБА_6, ОСОБА_5 уповноважив ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8 управляти та розпоряджатись належним йому на праві власності автомобілем.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичного змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Згідно зі ст. ст. 12, 13, 244 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд у межах, наданих їй договором або законом, яка сама особисто, так і через свого представника.

З вказаного вбачається, що вказаний вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти як набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи та відсутність для цього правових підстав або якщо підстави відпали.

Тобто, лише у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірній характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України, у тому числі й щодо зобов'язання повернути майно позивачу.

Зазначена правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 2 жовтня 2013 року № 6 - 88 цс 13, яка згідно ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для усіх судів України. Апеляційний суд зазначене не врахував.

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що довіреністю від 28 квітня 2012 року ОСОБА_5 уповноважив ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_8 управляти та розпоряджатись належним йому автомобілем. Будь-якої довіреності ОСОБА_5 на продаж вказаного автомобіля і отримання у зв'язку з цим коштів ОСОБА_4 не надавав, тобто між сторонами відсутні договірні відносини, а тому, отримавши належні ОСОБА_3 кошти на власний рахунок, ОСОБА_4 утримує їх у себе без належних правових підстав.

Проте апеляційний суд, скасовуючи правильне по суті рішення, виходив з того, що згідно довіреності від 10 квітня 2012 року ОСОБА_5 уповноважив ОСОБА_4 бути його представником у відповідних органах з питань, пов'язаних з експлуатацією та відчуженням належним йому автомобілем, у тому числі отримувати належні йому гроші у разі продажу автомобіля, а також виконувати всі необхідні дії, пов'язані з даною довіреністю. На підставі цієї довіреності 23 квітня 2012 року ОСОБА_4 продав ОСОБА_3 транспортний засіб автомобіль "Ауді 100", державний номер НОМЕР_2 та отримав за нього грошові кошти у розмірі 5 800 доларів США, що підтверджується розпискою. Таким чином, між сторонами виникли правовідносини, які регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не ст. 1212 ЦК України.

При цьому апеляційний суд виходив із положень ст. ст. 202, 205, 207 ЦК України, разом із тим не звернув уваги на те, що між сторонами відсутні договірні відносини, договір купівлі-продажу не укладався, що виключає застосування наслідків недійсності договору та повернення коштів (ст. 216 ЦК України).

Згідно зі ст. ст. 237, 244, 245 ЦК України довіреність це письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами, ґрунтується на договорі та визначає правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої стони, яку вона представляє.

Апеляційний суд вказане не врахував, не звернув увагу на те, що будь-яких доказів (документів) які б вказували на те, що відповідач продав позивачу транспортний засіб немає. Надана розписка підтверджує передачу грошових коштів і не свідчить про укладення між сторонами договору купівлі-продажу спірного автомобіля.

За таких обставин апеляційний суд, скасувавши законне та обґрунтоване рішення та ухваливши нове рішення про відмову у позові, невірно визначився з характером спірних правовідносин та застосував норму права, яка не підлягала застосуванню.

Відповідно до ст. 339 ЦПК України, установивши, що апеляційним судом було скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Черкаської області від 21 жовтня 2014 року скасувати, рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 червня 2014 року залишити в силі.