Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в складі:

головуючого Луспеника Д.Д.

суддів: Закропивного О.В., Лесько А.О.,

Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України, управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області, третя особа - слідчий Центрального районного відділу управління Міністерства внутрішніх справ України в Миколаївській області Шаповал Т.М., про відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2014 року,

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 24 жовтня 2013 року вона від імені ОСОБА_5 подала до Центрального районного відділу Миколаївського міського управління управління Міністерства внутрішніх справ України у Миколаївській області (далі - Центральний РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області) заяву про порушення кримінальної справи за фактом внесення працівником Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації неправдивих даних у технічний паспорт на будинок АДРЕСА_1. З повідомлення прокурора Центрального району м. Миколаєва від 28 липня 2014 року їй стало відомо, що досудове розслідування не завершено, слідчим допущено необґрунтовану тяганину. Внаслідок наведеного їй завдано моральної шкоди, яку вона оцінила у 6 тис. грн та просила відшкодувати їй за рахунок держави.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 вересня

2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що позивачка не є потерпілою від злочину, у кримінальному провадженні їй не надано статусу потерпілого, крім того її було допитано в якості свідка. Отже, права позивачки не порушені, а тому підстави для відшкодування їй моральної шкоди, передбачені Законом України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , відсутні.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

В обґрунтування позовних вимог позивачка послалась на те, що 24 жовтня 2013 року в інтересах ОСОБА_5 вона направила до Центрального РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області заяву з проханням порушити кримінальну справу за фактом внесення працівниками КП "Миколаївське МБТІ" в технічний паспорт на жилий будинок АДРЕСА_1 неправдивих відомостей. 26 квітня 2014 року слідчим Центрального СВ ММУ УМВС України в Миколаївській області Шаповал Т.М. внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань з попередньою правовою кваліфікацією - ч. 1 ст. 364 КК України.

З повідомлення прокурора Центрального району м. Миколаєва від 28 липня 2014 року їй стало відомо, що досудове розслідування не завершено, а слідчим допущено тяганину. З метою усунення цих порушень, причин цих порушень та умов, що їм сприяли, прокуратурою Центрального району м. Миколаєва 28 липня 2014 року слідчому СВ Центрального РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області надано письмові вказівки з контрольним строком виконання.

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України "Про міліцію" працівник міліції є представником державного органу виконавчої влади.

Статтею 56 Конституції України зазначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Вказані статті Конституції України (254к/96-ВР) та Закону України "Про міліцію" (565-12) були предметом і підставою (обґрунтуванням) позову.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ним вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Однак суди на вказане уваги не звернули та, вирішуючи спір, виходили з того, що діюче законодавство передбачає можливість відшкодування моральної шкоди, завданої діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, лише особі, якій завдано шкоди такими діями та не передбачає відшкодування шкоди особі, яка є представником потерпілого від злочину.

Крім того, суди не звернули увагу на те, що позивачка звернулась до суду з позовною заявою про відшкодування шкоди на загальних підставах та застосували до спірних правовідносин ст. 1176 ЦК України, положення Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , тоді як позивачка звернулась до суду з позовними вимогами на підставі ст. 56 Конституції України, тим самим суди вийшли за межі позовних вимог.

При цьому апеляційний суд, зазначивши, що згідно з ч. 6 ст. 1176 ЦК України завдана фізичній особі шкода за інші незаконні дії або бездіяльність правоохоронних органів відшкодовується на загальних підстав, у подальшому став аналізувати Закон України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" (266/94-ВР) , який є спеціальним законом і відноситься до інших частин ст. 1176 ЦК України, а не до загальних підстав відповідальності.

За таких обставин, суди у порушення ст. ст. 11, 212- 214, 303, 315 ЦПК України зазначене не врахували, застосували норми матеріального права, які не відносяться до спірних правовідносин, не розглянули заявлені позовні вимоги, а розглянули вимоги, які не заявлялись.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлено, їх судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційна скарга ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 10 листопада 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.