Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Закропивного О.В., Мартинюка В.І.,

Хопти С.Ф., Червинської М.Є.,

розглянувши заяву заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2014 року у справі за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Шевченківської районної у м. Києві ради, Київської міської ради до ОСОБА_3, Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради про визнання права власності та витребування майна,

У червні 2013 року заступник прокурора м. Києва звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Шевченківської районної у м. Києві ради, Київської міської ради до ОСОБА_3, Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради, у якому просив визнати право комунальної власності в особі Шевченківської районної у м. Києві ради на нежилі приміщення з № 1 по № 10 (групи приміщень № 19) (в літ. А), загальною площею 116,10 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, витребувати у відповідача у комунальну власність територіальної громади м. Києва в особі Київської міської ради вказані нежилі приміщення.

10 лютого 2014 року рішенням Шевченківського районного суду м. Києва у задоволенні позову відмовлено.

12 червня 2014 року рішенням апеляційного суду м. Києва рішення суду першої інстанції змінено в частині правового обґрунтування підстав для відмови у задоволенні позову.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2014 року рішення апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2014 залишено без змін.

У поданій заяві заступник Генерального прокурора України просить переглянути ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2014 року з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм закону, що потягло ухвалення різних за змістом рішень у подібних правовідносинах. Так, заявник зазначає, що судами касаційної інстанції неоднаково застосовані норми ст. 388 ЦК України.

Згідно із ст. 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав: неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах; встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

На підтвердження своїх доводів заявник долучив до заяви копії ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року та постанов Вищого господарського суду України від 24 грудня 2013 року та від 4 вересня 2012 року. Також заявником надано копію постанови Верховного Суду України від 21 листопада 2012 року.

Відповідно до роз'яснень, наданих у п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2011 року № 11 "Про судову практику застосування статей 353-360 Цивільного процесуального кодексу України" (v0011740-11) , судовими рішеннями, на які заявник посилається на підтвердження підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК, можуть бути рішення: Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ; Вищого адміністративного суду України; Вищого господарського суду України; Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, ухвалені як судом касаційної інстанції; апеляційних судів загальної юрисдикції як судів касаційної інстанції в цивільних справах, яким право на перегляд у касаційному порядку цивільних справ було надано Законом "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ" від 22 лютого 2007 року № 697-V (697-16) .

Зазначений перелік таких судових рішень є вичерпним. Обов'язковою є умова, щоб цими рішеннями, які набрали законної сили, вирішено спір по суті, та в них судом (судами) касаційної інстанції неоднаково застосовано одні й ті самі норми матеріального права.

Таким чином, постанова Верховного Суду України від 21 листопада 2012 року не входить до переліку судових рішень, на які може здійснюватися посилання щодо підтвердження підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК, оскільки Верховний Суд України не є судом касаційної інстанції.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 вересня 2011 року № 11 "Про судову практику застосування статей 353-360 Цивільного процесуального кодексу України" (v0011740-11) під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Зміст правовідносин із метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.

Зі змісту доданих до заяви копій ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року та постанов Вищого господарського суду України від 24 грудня 2013 року та від 4 вересня 2012 року, на які заявник посилається як на підставу перегляду судового рішення, вбачається неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Зокрема, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 листопада 2014 року міститься висновок про те, що відчуження майна з прилюдних торгів відноситься до угод купівлі-продажу, і така угода може визнаватись недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, які встановлені чч. 1-3 та 6 ст. 203 ЦК України (ч. 1 ст. 215 цього Кодексу). Прилюдні торги відбуваються у межах здійснення виконавчого провадження щодо примусового виконання рішення суду, а згідно з ч. 2 ст. 388 ЦК України майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

У постановах Вищого господарського суду України від 24 грудня 2013 року та від 4 вересня 2012 року містяться висновки про задоволення позову прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, проданого на аукціоні в процесі приватизації на виконання рішення районної ради, та витребувано у добросовісного набувача на користь територіальної громади міста згідно зі ст. 388 ЦК України.

У постанові Вищого господарського суду України від 4 вересня 2012 року міститься висновок про те, що на наявність передбаченого ст. 41 Конституції України, ст. ст. 317, 319, 321 ЦК України права власника на спірне майно не впливає та обставина, що воно було предметом судового розгляду щодо виконання угод відчуження цього майна, укладених іншими особами, оскільки дійсний власник, право власності якого не припинено, не був ані стороною цих угод, ані учасником судового розгляду щодо виконання цих угод.

Разом з тим в ухвалі суду, про перегляд якої просить заявник, суд касаційної інстанції зазначив, що ОСОБА_3 є власником спірних приміщень відповідно до рішення суду, яке набрало законної сили, є чинним та не було скасовано, тому підстави для визнання права комунальної власності на це майно та його витребування у відповідача (ст. ст. 392, 388 ЦК України) відсутні, а відтак правових підстав для задоволення позову немає.

Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що наведені у заяві доводи вказують на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, що згідно з вимогами ст. 355 ЦПК України є підставою для перегляду судових рішень.

За таких обставин колегія суддів вважає, що вказана справа підлягає допуску до провадження Верховного Суду України.

Керуючись ст. ст. 355, 356, 360 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Допустити до провадження Верховного Суду України справу за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 вересня 2014 року у справі за позовом заступника прокурора м. Києва в інтересах держави в особі Шевченківської районної у м. Києві ради, Київської міської ради до ОСОБА_3, Управління з питань комунального майна, приватизації та підприємництва Шевченківської районної у м. Києві ради про визнання права власності та витребування майна.

Ухвалу про допуск справи до провадження разом із заявою про перегляд судового рішення та доданими до неї документами надіслати до Верховного Суду України, а копію ухвали разом із копіями заяв - особам, які беруть участь у справі.

Ухвала оскарженню не підлягає.