Суддя Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Колодійчук В.М., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2, подану представником ОСОБА_3, на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 29 вересня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про стягнення заборгованості,

ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про стягнення заборгованості по заробітній платі.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 29 вересня 2014 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 19 листопада 2014 року, відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, а справу передати до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у відкритті провадження у цивільній справі виходив з того, що подана позовна заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Судами першої та апеляційної інстанцій, відповідно до ст. 212 ЦПК України, повно і всебічно досліджено і оцінено обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначено юридичну природу спірних правовідносин та закон, який їх регулює.

Постановляючи ухвалу про відмову у відкритті провадження по справі, суд першої інстанції, зробив вірний висновок про застосування до вказаних правовідносин п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України, вірно встановив, що даний спір не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки у відповідності з вимогами ч. 1 ст. 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають із спорів з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і доданих до касаційної скарги матеріалів убачається, що скарга є необґрунтованою і наведені у ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності зазначених судових рішень.

Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені у ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі.

Відсутні і передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов'язкового скасування судового рішення.

На підставі наведеного та керуючись п. 5 ч. 4 ст. 328 ЦПК України,

Відмовити представнику ОСОБА_2 -ОСОБА_3 у відкритті касаційного провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області про стягнення заборгованості.

Додані до касаційної скарги матеріали повернути, особі яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.