Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Дьоміної О.О., суддів: Демяносова М.В., Маляренка А.В., Парінової І.К., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Басій Крістіни Сергіївни, яка діє в інтересах Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк", на додаткове рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 25 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 8 вересня 2015 року,

Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з позовом про стягнення заборгованості.

Рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 10 листопада 2014 року в задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено.

Додатковим рішенням Свалявського районного суду Закарпатської області від 25 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 8 вересня 2015 року, стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_6 витрати на правову допомогу в розмірі 1 500 грн

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк" просить суд касаційної інстанції скасувати додаткове рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_6 про стягнення витрат на правову допомогу, мотивуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи заяву представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 про ухвалення додаткового рішення та стягнення з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь відповідача понесених витрат на правову допомогу, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що відповідач відповідно до умов договору про надання правової допомоги сплатив ОСОБА_8 1 500 грн, які мають бути відшкодовані позивачем по справі, згідно з вимогами ст. 88 ЦПК України.

Проте зазначені висновки судів не відповідають вимогам матеріального та процесуального закону з наступних підстав.

Судами встановлено, що 4 листопада 2014 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 укладено договір про надання правової допомоги, відповідно до умов якого остання взяла на себе зобов'язання надавати правовому допомогу відповідачу у справі за позовом ПАТ КБ "ПриватБанк" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до умов договору, сума гонорару адвоката становить 1 500 грн, за прийняття доручення, згідно договору до виконання, адвокату виплачується аванс у розмірі 500 грн (пункти 4.1, 4.2).

Із матеріалів справи вбачається та судами встановлено, що 5 листопада 2014 року ОСОБА_8 знайомилась із матеріалами зазначеної цивільної справи та приймала участь у судовому засіданні від 10 листопада 2014 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК Українисудові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 79 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать витрати на правову допомогу.

У ч. 1 ст. 88 ЦПК Українизазначено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судових витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 20 грудня 2011 року "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах, в яких така компенсація виплачується стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, іншою стороною, а в адміністративних справах суб'єктом владних повноважень, не може перевищувати 40 відсотків встановленої законом мінімальної заробітної плати у місячному розмірі за годину участі особи, яка надавала правову допомогу, у судовому засіданні, під час вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням та під час ознайомлення з матеріалами справи в суді, що визначається у відповідному судовому рішенні.

Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

У пп. 47, 48 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" (v0010740-14) судам роз'яснено, що при стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (ст. 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України).

Розмір витрат на оплату правової допомоги визначається за домовленістю між стороною та особою, яка надає правову допомогу. Разом із тим граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу встановлений Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" (4191-17) .

Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано у п. 2 ч. 3 ст. 79, ст. ст. 84, 88, 89 ЦПК України.

Витрати на правову допомогу, граничний розмір якої визначено відповідним законом, про що зазначено в п. 47 цієї постанови, стягуються не лише за участь у судовому засіданні при розгляді справи, а й у разі вчинення інших дій поза судовим засіданням, безпосередньо пов'язаних із наданням правової допомоги у конкретній справі (наприклад, складання позовної заяви, надання консультацій, переклад документів, копіювання документів).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вищезазначене судами враховано не було, на порушення вимог норм процесуального закону, судами не було встановлено наявність документів, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, не перевірено, чи не перевищує стягнута сума граничному розміру компенсації витрат на правову допомогу, яка встановлена Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах" (4191-17) . Крім того, в матеріалах справи взагалі відсутні дані та розрахунки про кількість годин, які затратив для надання правової допомоги адвокат по даній цивільній справі.

Отже, додаткове рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Басій Крістіни Сергіївни, яка діє в інтересах Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити частково.

Додаткове рішення Свалявського районного суду Закарпатської області від 25 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 8 вересня 2015 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

ухвала оскарженню не підлягає.