6-25876ск15 Про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування рішення про державну реєстрацію та звільнення нежитлового приміщення - 20.01.2016 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Олександрійської міської ради Кіровоградської області, виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області, Олександрійського комунального міжміського бюро технічної інвентаризації Кіровоградської області про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування рішення про державну реєстрацію та звільнення нежитлового приміщення, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 15 липня 2015 року,

У липні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Олександрійської міської ради Кіровоградської області, виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області, Олександрійського комунального міжміського бюро технічної інвентаризації Кіровоградської області про визнання незаконним та скасування рішення виконавчого комітету, визнання недійсним свідоцтва про право власності, скасування рішення про державну реєстрацію та звільнення нежитлового приміщення, посилаючись на те, що відповідачами порушені його права щодо вільного володіння й користування належним йому на праві власності об'єктом нерухомості, а саме - нежитловим приміщенням відділу збуту готової продукції, що розташоване по АДРЕСА_1.

Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 лютого 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Кіровоградської області від 15 липня 2015 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 13 лютого 2015 року та ухвалу апеляційного суду Кіровоградської області від 15 липня 2015 року скасувати, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог у повному обсязі.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Ухвалюючи рішення та відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із недоведеності та безпідставності вимог ОСОБА_3 щодо порушення його прав власника, оскільки останнім не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спірне нежитлове приміщення належить йому на праві власності.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна виходячи з наступного.

Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Олександрійської міської ради Кіровоградської області № 792 від 15 листопада 2012 року вирішено виділити зі складу об'єкту по АДРЕСА_1 будівлю літ. "Ю", що складає 1/125 частину цілісного майнового комплексу, створити окремий об'єкт нерухомості та присвоїти йому адресу:

АДРЕСА_2, й оформити право власності на вказаний об'єкт нерухомості за територіальною громадою м. Олександрії.

На підставі вказаного рішення 26 грудня 2012 року виконавчим комітетом Олександрійської міської ради Кіровоградської області видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно - нежитлову будівлю АДРЕСА_2, власником якого є територіальна громада м. Олександрії в особі міської ради, форма власності - комунальна.

Частиною 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною 2 цієї статті.

За правилами ч. 1 ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 22 грудня 2006 року визнано дійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення відділу збуту готової продукції площею 111 кв. м, що розташоване по АДРЕСА_1, укладений 5 грудня 2006 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 і визнано за ОСОБА_3 право власності на вказане нежитлове приміщення.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з ч. 1 ст. 334 ЦК України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації (ч. 3 ст. 334 ЦК України).

Відповідно до ч. 3. ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 5 постанови від 7 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" (v0005740-14) , вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ст. 328 ЦК України). Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Проте, якщо права на нерухоме майно підлягають державній реєстрації, то право власності у набувача виникає з дня такої реєстрації відповідно до закону

(ст. 334 ЦК України) та з урахуванням положення про дію закону в часі на момент виникнення спірних правовідносин (ст. 5 ЦК України). До державної реєстрації права власності за новим набувачем покупець за договором про відчуження майна, виконаним сторонами, не має права розпоряджатися цим майном, оскільки право власності на нього зберігається за продавцем, проте має право на захист свого володіння на підставі ст. 396 ЦК України. При цьому слід мати на увазі, що після оплати вартості проданого майна і передання його покупцеві, але до державної реєстрації переходу права власності, продавець також не має права ним розпоряджатися, оскільки це майно є предметом виконаного продавцем зобов'язання, яке виникло з договору про відчуження майна (п. 1 ч. 1 ст. 346 ЦК України), а покупець є його законним володільцем.

У п. 11 постанови від 18 грудня 2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" (v0014700-09) Пленум Верховного Суду України роз'яснив, що у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 4 ст. 60 ЦПК України). Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси (ч. 1 та 2 ст. 3 ЦПК України), то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 зазначав про те, що на підставі рішення суду він набув право власності на нежитлове приміщення відділу збуту готової продукції, що розташоване по АДРЕСА_1, на яке саме з вини відповідачів позбавлений можливості зареєструвати право власності.

Проте, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій на порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 304, 315 ЦПК України на вищезазначені положення закону уваги не звернули, доводів позивача належним чином не перевірили, не врахували, що ОСОБА_3 у законному порядку набуто право власності на спірний об'єкт нерухомості й через відсутність його державної реєстрації він має право на захист свого володіння на підставі ст. 396 ЦК України, та дійшли передчасного висновку щодо ненадання позивачем доказів на підтвердження порушення його прав власника на нежитлове приміщення.

При цьому, пославшись на ухвалу господарського суду Кіровоградської області від 12 квітня 2012 року, якою накладено арешт на цілісний майновий комплекс відкритого акціонерного товариства "Завод Агромаш" (далі - ВАТ "Завод Агромаш"), що розташований по

АДРЕСА_1, суди як першої так і апеляційної інстанцій залишили поза увагою те, що спірне нежитлове приміщення відділу збуту готової продукції, площею 111 кв. м, не входить до цілісного майнового комплексу ВАТ "Завод Агромаш", що підтверджується рішенням господарського суду Кіровоградської області від 17 жовтня 2014 року, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 5 лютого 2015 року, яким за ВАТ "Завод Агромаш" визнано право власності на цілісний майновий комплекс, розташований по АДРЕСА_1. Рішення господарського суду Кіровоградської області від 17 жовтня 2014 року та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 5 лютого 2015 року, на відміну від ухвали господарського суду Кіровоградської області від 12 квітня 2012 року, наявні у матеріалах даної справи (а.с. 108-121).

Слід зазначити, що рішення господарського суду Кіровоградської області від 20 грудня 2013 року, ухвалене у справі про скасування рішень загальних зборів, оформлених протоколами зборів від 16 січня 2006 року та від 7 жовтня 2011 року, на яке посилається суд першої інстанції, обґрунтовуючи твердження про те, що ТОВ "Завод "Агромаш" (рішення Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 4 грудня 2006 року, яким визнано дійсним договір від 29 січня 2006 року, за яким ОСОБА_4 придбав у ТОВ "Завод "Агромаш", у тому числі, нежитлові приміщення відділу збуту готової продукції площею 111 кв. м, розташовані по АДРЕСА_1) та ВАТ "Завод "Агромаш" є різними юридичними особами, також у матеріалах справи відсутнє. Зі змісту ухвалених у справі судових рішень неможливо з'ясувати щодо яких саме питань були прийняті вказані вище рішення загальних зборів.

Також, вирішуючи спір, суди залишили поза увагою те, що матеріали справи не містять ні технічного паспорту спірної будівлі, ні будь-якої технічної документації щодо, як цілісного майнового комплексу так і спірних будівель, що унеможливлює ідентифікацію спірного майна.

Крім того, суди не взяли до уваги те що, як вбачається з постанови господарського апеляційного суду Дніпропетровської області від 5 лютого 2015 року, рішення Олександрійської міської ради від 25 листопада 2011 року № 399 та інші рішення щодо спірного майна, виділ часток із майна скасовані (а.с. 115-121).

Таким чином, суди обох інстанцій всупереч вимогам ст. ст. 213, 214 ЦПК України не встановили всіх фактичних обставин справи, невірно визначили правову норму, яка підлягає застосуванню та дійшли передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.