Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Закропивного О.В., Журавель В.І., Штелик С.П.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6, на рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2015 року,

У березні 2015 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що між ним та ОСОБА_5 були укладені договори позики грошових коштів від 17 липня 2008 року на суму 30 тис. грн, з яких повернуто 7 150 грн, від 9 вересня 2008 року на суму 15 тис грн, від 24 червня 2010 року на суму 13 100 грн, від 30 липня 2010 року на суму 8 тис. грн, від 29 вересня 2011 року на суму 10 500 доларів США. Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської областівід 5 лютого 2014 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 борг у сумі 142 845 грн., інфляційні витрати у сумі 3 077 грн 80 коп, 3 % річних у сумі 9 393 грн 26 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Зазначене судове рішення набрало законної сили, однак на даний час не виконано, оскільки відповідач ухиляється від виконання покладених на нього судовим рішенням обов'язків. 18 березня 2015 року офіційний курс гривні щодо долара США становив 23 грн 29 коп. Як убачається із рішення суду, з відповідача на користь позивача стягнуто за невиконання грошового зобов'язання в іноземній валюті 83 895 грн з розрахунку 7 грн 99 коп. за 1 долар США. Таким чином, сума грошового зобов'язання, вираженого в іноземній валюті у розмірі 10 500 доларів США, на даний час еквівалентна 244 615 грн 35 коп. Оскільки судовим рішенням з відповідача стягнуто заборгованість за грошовим зобов'язанням в іноземній валюті - в сумі 83 895 грн, тому курсова різниця становить 160 720 грн 35 коп. Позивач вважав, що вказана курсова різниця підлягає стягненню з відповідача та, оскільки, судове рішення не виконано, відповідач також зобов'язаний сплатити інфляційні витрати в сумі 18 097 грн 65 коп., 3 % річних в сумі 1 972 грн за період з 5 лютого 2014 року по 18 березня 2015 року. Просив стягнути з відповідача на його користь 3 % річних в сумі 1 972 грн, інфляційні витрати в сумі 18 097 грн 65 коп., курсову різницю в сумі 160 720 грн 35 коп., які утворились у зв'язку з невиконанням ОСОБА_5 своїх зобов'язань за договорами позики.

Рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2015 року, позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 3 % річних в сумі 1 972 грн 40 коп., інфляційні витрати в сумі 18 097 грн 65 коп. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6, просить скасувати ухвалу апеляційного суду ізмінити рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Зокрема, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли правильного висновку, з урахуванням норм ст. 625 ЦК України, про задоволення позовних вимог ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_5 інфляційних витрат та 3 % річних. Крім того, правильним є висновок, що вимога заявника про стягнення курсової різниці за договором позики грошових коштів від 29 вересня 2011 року є необґрунтованою, оскільки чинним законодавством України не передбачено обов'язку боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, відшкодувати кредитору суму курсової різниці боргового зобов'язання в іноземній валюті. Визначаючи розмір судового збору суди правильно керувалися ч. 1 ст. 88 ЦПК України та Законом України "Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних справах" (4191-17) .

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6, відхилити.

Рішення Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 30 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.