Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Леванчука А.О., Мазур Л.М., Нагорняка В.А.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа - Дванадцята Харківська державна нотаріальна контора, про визнання частково недійсним заповіту, визнання права власності у порядку спадкування за законом та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4, третя особа - Дванадцята Харківська державна нотаріальна контора, про усунення від права на спадкування, за касаційною скаргою ОСОБА_5, подану представником ОСОБА_6, на рішення апеляційного суду Харківської області від 7 жовтня 2015 року,

У вересні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що він проживає та зареєстрований у АДРЕСА_1. У будинку також проживала його матір ОСОБА_7 Після смерті батька ОСОБА_8, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, державним нотаріусом Дванадцятої Харківської державної нотаріальної контори 1 лютого 1984 року було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, згідно якого спадкоємцями майна ОСОБА_8 є у рівних частках кожний: він, його матір ОСОБА_7, його сестра ОСОБА_5

Після смерті його матері ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 року, відкрилася спадщина на частину житлового будинку за зазначеною адресою. Однак, як з'ясувалося за життя матір склала заповіт на ім'я дочки ОСОБА_5

Вказуючи, що на час смерті матері він був зареєстрований та проживав в спірному будинку, тому фактично прийняв спадщину після її смерті, позивач ОСОБА_4 просив визнати частково недійсним заповіт від 22 жовтня 1992 року, складений ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5 на частину житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться за вказаною адресою, визнати за ним право на обов'язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_7 у розмірі 1/6 частини житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого по АДРЕСА_1 у м. Харкові.

У травні 2014 року ОСОБА_5 подала до суду зустрічний позов, в якому просила усунути ОСОБА_4 від права на спадкування частини спірного житлового будинку, яка належала ОСОБА_7

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 10 липня 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано частково недійсним заповіт від 22 жовтня 1992 року, укладений ОСОБА_7 на користь ОСОБА_5, на частину житлового будинку АДРЕСА_1 у м. Харкові,з відповідною частиною надвірних будівель. Визнано за ОСОБА_4 право на обов'язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 року, у розмірі 1/6 частини житлового будинку з надвірними будівлями, розташованого за вказаною адресою. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 7 жовтня 2015 року рішення суду першої інстанції змінено. В частині визнання заповіту частково недійсним рішення місцевого суду скасовано та у задоволенні цих позовних вимог відмовлено. В частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_5 про усунення ОСОБА_4 від права на спадкування рішення районного суду скасовано та у задоволенні цих позовних вимог відмовлено з інших підстав. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі заявник просить частково скасувати рішення, ухвалене судом апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, із ухваленням нового рішення у справі про відмову в задоволенні первісного позову та задоволення зустрічного позову.

Вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ч. 5 ст. 1224 ЦК України за рішенням суду, особа може бути усунута від права на спадкування за законом, якщо буде встановлено, що вона ухиляється від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу був у безпорадному стані.

Згідно п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) : правило абзацу другого частини третьої статті 1224 ЦК стосується особи, яка зобов'язана була утримувати спадкодавця згідно з нормами Сімейного кодексу України (2947-14) . Факт ухилення особи від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця встановлюється судом за заявою заінтересованої особи (інших спадкоємців або територіальної громади). При цьому слід враховувати поведінку особи, розуміння нею свого обов'язку щодо надання допомоги, її необхідність для існування спадкодавця, наявність можливості для цього та свідомого невиконання такою особою встановленого законом обов'язку.

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 2 ст. 59, ч. 1, ч. 4 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що, ухвалюючи оскаржуване у справі судове рішення, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214, 303, 316 ЦПК України правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 щодо усунення ОСОБА_4 від права на спадкування, оскільки останньою не було надано належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_7 потребувала надання сторонньої допомоги, за умови отримання такої допомоги від інших членів її сім'ї. Також не доведеним залишився той факт, що до ОСОБА_4 зверталися по допомогу і він мав можливість таку допомогу надавати. Разом із цим апеляційний суд визнав правильним рішення суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання за ОСОБА_4 права на обов'язкову частку у спадщині після померлої матері ОСОБА_7, яка становить 1/6 частину спірного житлового будинку, оскільки такий висновок ґрунтується на встановлених у справі обставинах та наданих доказах.

Отже, наведені в касаційній скарзі доводи заявника не дають підстав для висновку про порушення апеляційним судом норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції слід залишити без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5, подану представником ОСОБА_6, відхилити, рішення апеляційного суду Харківської області від 7 жовтня 2015 року залишити без змін.

ухвала оскарженню не підлягає.