У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
9 жовтня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України
з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Луспеника Д.Д., Гулька Б.І., Хопти С.Ф.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: Десята Київська державна нотаріальна контора, Головне управління юстиції у м. Києві, про визнання заповіту нікчемним за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 липня 2014 року,
в с т а н о в и л а:
У липні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6, з якою вони проживали однією сім'єю, що встановлено рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 4 листопада 2010 року. Після смерті ОСОБА_6 відкрилась спадщина на належне їй майно, а саме однокімнатну квартиру АДРЕСА_1. 3 лютого 2010 року вона звернулася до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, де дізналась про заповіт, посвідчений 24 лютого 2009 року на користь ОСОБА_5
ОСОБА_4 вважала зазначений заповіт недійсним, оскільки він складений з порушенням вимог щодо форми та його посвідчення, при цьому заповіт посвідчувався в той час, коли ОСОБА_6 не могла самостійно читати, а нотаріус не перевірив розуміння заповідачем укладення саме такої форми правочину, тобто всупереч вимог ч. 2 ст. 1248 ЦК України, без дотримання вимог ст. ст. 5 - 7 Закону України "Про нотаріат", п. 158 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, тому просила суд на підставі ст. 215 ЦК України визнати його нікчемним.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 27 січня 2014 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 10 липня 2014 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшов до правильного висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_4, оскільки позивач своїх вимог не довела, що є її процесуальним обов'язком (ст. ст. 10, 60 ЦПК України).
Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.
Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 10 липня 2014 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:Д.Д. Луспеник Б.І. Гулько С.Ф. Хопта