Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Приходько І.В.

суддів Бухтіярової І.О.

Маринчак Н.Є.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.08.2015 р.

та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015 р.

у справі № 814/1257/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Єдині комунальні системи"

до Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області

про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення, -

У квітні 2015 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Єдині комунальні системи" (далі - позивач, ТОВ "Єдині комунальні системи") подано до суду позов про визнання протиправними дій Жовтневої ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області (далі відповідач) щодо призначення та фактичного здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки та визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ОДПІ від 04.11.2014 р. № 0000412200 повністю.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.08.2015 р. позов задоволено в повному обсязі. Визнано протиправними дії Жовтневої ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області щодо призначення та фактичного здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 04.11.2014 р. № 0000412200.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015 р. постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.08.2015 р. в частині позову про визнання протиправними дій Жовтневої ОДПІ ГУ Міндоходів у Миколаївській області щодо призначення та фактичного здійснення документальної позапланової невиїзної перевірки скасовано та в цій частині позовних вимог відмовлено. В іншій частині адміністративного позову постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 06.08.2015 р. залишено без змін.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду першої та апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняття нового рішення про відмову в позові повністю, з підстав невідповідності висновків фактичним обставинам справи та невірного застосування норм матеріального та процесуального права.

Позивач своїм процесуальним правом не скористався, заперечень на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає розгляду її по суті.

Перевіривши під час попереднього судового засідання повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях, в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем в порядку статті 20, пп.75.1.2 ст.75, пп.78.1.1 п.78.1 ст.78, п.79.2 ст. 79 Податкового кодексу (далі ПК) України, відповідно до наказу ОДПІ від 06.10.2014 р. № 432 в період з 06.10.2014 р. по 10.10.2014 р. проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ "Єдині комунальні системи" з питань правомірності формування витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування та податкового кредиту по взаємовідносинам з контрагентами-постачальниками ТОВ "Сота-плюс" за періоди березень-квітень 2012 року, ПП "Трейд-інвест" за липень 2013 року, ТОВ "Секвойя-СК" за серпень 2013 року, ТОВ "Спецканал" за травень 2014 року, ПП "ВКФ "Авента" за липень 2014 року та контрагентами-покупцями, за результатами якої складено акт від 17.10.2014 р. № 640/14-20-22-31/34010619.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188, пунктів 198.1-198.3 статті 198, пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в розмірі 68 446,07грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 04.11.2014 р. № 0000412200 про визначення позивачу грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі основного платежу 68 446,07 грн. та застосована штрафна (фінансова) санкція у розмірі 34 223,04 грн.).

Підставою для такого донарахування стали висновки податкового органу про відсутність реального виконання правочинів, укладених позивачем з ТОВ "Сота-плюс", ПП "Трейд-інвест", ТОВ "Секвойя-СК", ТОВ "Спецканал", ПП "ВКФ "Авента".

Суд першої інстанції, з доводами якого погодився суд апеляційної інстанції, в частині задоволення позовних вимог про скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення, виходив з того, що відповідачем, всупереч вимогам ч.2 ст. 71 КАС України, не доведено правомірності прийнятого рішення.

Колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій правильними, заснованими на повно встановлених обставинах справи, за правильного застосування норм матеріального права.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у періоді, що перевірявся, позивач здійснював господарські операції з ТОВ "Сота-плюс", ПП "Трейд-інвест", ТОВ "Секвойя-СК", ТОВ "Спецканал", ПП "ВКФ "Авента" на підставі укладених договорів.

На підтвердження виконання умов зазначених договорів позивачем було надано до перевірки копії первинних документів, а саме, договори, податкові накладні, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, реєстри виданих та отриманих податкових накладних, платіжні доручення, акти здачі-прийняття робіт (послуг), що відображено в акті перевірки.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Відповідно до принципу офіційності податковий орган повинен доводити в суді фіктивність господарської операції як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов?язань та правомірності прийняття свого рішення.

Разом з тим, податковий орган в обґрунтування своїх доводів посилається виключно на висновки актів про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача: ТОВ "Сота-плюс", ПП "Трейд-інвест", ТОВ "Секвойя-СК", ТОВ "Спецканал", ПП "ВКФ "Авента".

Однак, акти про неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача лише фіксують факт неможливості проведення зустрічної звірки та не можуть давати оцінку здійсненим господарським операціям без дослідження відповідних первинних документів.

У той час, як на підтвердження фактичного виконання господарських зобов'язань позивачем було надано належним чином оформлені первинні документами, та доведено, що укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі активів позивача.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що відповідачем, всупереч вимогам ч.2 ст. 71 КАС України, не надано доказів на підтвердження своїх доводів, що здійснені між позивачем і контрагентами господарські операції не мали реального характеру, а використовувались виключно для зменшення податкових зобов'язань позивача.

За встановлених обставин, судова колегія не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги з наведених в ній мотивів та вважає за необхідне залишити в силі постанову суду апеляційної інстанції, якою рішення суду першої інстанції, скасовано в частині задоволених позовних вимог про визнання дій протиправними, та в цій частині судове рішення не оскаржено.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Касаційну скаргу Жовтневої об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Миколаївській області залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 01.12.2015 р. - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-239 КАС України (2747-15) безпосередньо до Верховного Суду України.