Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Амеліна В.І., Карпенко С.О., Савченко В.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, Бердянського комунального підприємства з технічної інвентаризації про визнання договору довічного утримання недійсним, скасування реєстрації права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 26 березня 2014 року,

У жовтні 2011 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_5, мотивуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його бабуся ОСОБА_6, після смерті якої відкрилась спадщина на квартиру АДРЕСА_1. Позивач зазначав, що він є єдиним спадкоємцем та своєчасно звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. Після смерті ОСОБА_6 позивач вселився в вищезазначену квартиру, зробив у ній ремонт. З часом позивачу та членам його сім'ї стало відомо, що 9 серпня 2007 року між ОСОБА_6 та відповідачкою було укладено договір довічного утримання, відповідно до умов якого ОСОБА_6 передала ОСОБА_5 у власність квартиру АДРЕСА_1, а відповідачка зобов'язувалась утримувати ОСОБА_6, забезпечувати її ліками, харчуванням та надавати інші побутові послуги.

Позивач вважав, що ОСОБА_6, укладаючи спірний правочин, не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, оскільки мала розлад психічного стану, перебувала на обліку в психіатричному відділенні Бердянської міської лікарні, де їй було встановлено діагноз "роздвоєння особистості".

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд визнати недійсним договір довічного утримання від 9 серпня 2007 року, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, та зобов'язати Бердянське комунальне підприємство з технічної інвентаризації скасувати реєстрацію права власності ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 листопада 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 26 березня 2014 року, в задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суди дійшли обґрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_4 не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

Договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Договір довічного утримання (догляду), за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації (ст. 745 ЦК України в редакції, чинній на час укладення спірного договору довічного утримання).

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Частиною 4 статті 10 ЦПК України встановлено, що суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (частина 1 статті 11 ЦПК України).

Відповідно до статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Із акта первинної посмертної судово-психіатричної експертизи від 26 березня 2012 року вбачається, що ОСОБА_6 в момент підписання спірного правочину хронічними психічними захворюваннями не страждала, у неї були психічні порушення у вигляді легкого розладу особистості, а тому вона могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними під час укладення договору (т. 1 а. с. 160 - 167).

Аналогічні висновки також викладені і в акті повторної посмертної судово-психіатричної експертизи від 3 вересня 2012 року (т. 1 а. с. 228 - 239).

Крім того, із висновку повторної посмертної судово-психіатричної експертизи від 29 листопада 2013 року, проведеної Київським міським центром судово-психіатричних експертиз, вбачається, що ОСОБА_6, за виключенням періоду з листопада 2005 року по травень 2007 року, не зверталась за медичною допомогою та на обліку в психіатра за місцем свого проживання не перебувала (т. 2 а. с. 157 - 162).

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4, суди правильно виходили із того, що позивачем не було доведено, що в момент укладання договору довічного утримання ОСОБА_6 не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судами правильно встановлено та належно перевірено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 14 листопада 2012 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 26 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.