Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Лесько А.О., Червинської М.Є.,

Хопти С.Ф., Черненко В.А.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Комерційний інвестиційний банк", ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_5, про визнання правочину недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Закарпатської області від 04 березня 2014 року,

У квітні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що з 24 вересня 1988 року перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. За час спільного проживання у 2002 році чоловік отримав у власність земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1. На вказаній земельній ділянці вони за спільні сімейні кошти побудували будинок, готовність якого на даний час складає 60 відсотків. Чоловіком було створено приватне підприємство "Ген Буд", згідно статуту якого підприємство не відповідає за зобов'язаннями засновника, а останній - за зобов'язаннями підприємства. У кінці березня 2013 року виявила, що відповідач 19 квітня 2010 року, як директор ПП "Ген Буд" уклав кредитний договір з ПАТ "Комерційний інвестиційний банк" та отримав 205 тис. грн. кредиту. Крім того, 22 квітня 2010 року відповідач уклав з банком договір іпотеки та виступив поручителем ПП "Ген Буд" за вказаним вище договором кредиту. Предметом іпотеки за договором є земельна ділянка, площею 0,10 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та незавершений будівництвом житловий будинок, готовність якого 60%. Загальна вартість предмета іпотеки складає 718 218 грн. Як співвласник будинку, згоди на укладення відповідачем даного договору іпотеки не давала.

Посилаючись на вказане, просила визнати недійсним договір іпотеки № 02- 4/43-45 від 22 квітня 2010 року, укладений між ПАТ "Комерційний інвестиційний банк" та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований у реєстрі № 47 та додаткові угоди до вказаного договору іпотеки від 26 квітня 2013 року та 17 травня 2012 року.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 жовтня 2013 року позов задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки № 02-4/4з-45 від 22 квітня 2010 року, укладений між ПАТ "Комерційний інвестиційний банк" та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрований у реєстрі за № 47 та додаткові угоди до вказаного договору іпотеки від 26 квітня 2011 року та 17 травня 2012 року. Стягнуто з ПАТ "Комерційний інвестиційний банк" на користь ОСОБА_3 114 грн. 70 коп. судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 04 березня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, посилаючись на ст. ст. 60, 65 СК України, рішення Ужгородського міськрайонного суду від 17 травня 2013 року, згідно якого будинок АДРЕСА_1, готовністю 60% визнано спільною сумісною власністю сторін, дійшов висновку про порушення майнових прав позивачки договором іпотеки від 22 квітня 2010 року, укладеним між ПАТ "Комерційний інвестиційний банк" та фізичною особою ОСОБА_4

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, суд апеляційної інстанції, виходив із того, що згідно діючої редакції ст. 61 СК України на час укладення договору не потрібно було згоди дружини ОСОБА_3 на укладення договору іпотеки.

З таким висновком апеляційного суду погодитись не можна, оскільки він не ґрунтується на матеріалах справи та суперечить нормам матеріального та процесуального права.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає.

Судом установлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 24 вересня 1988 року (а. с. 4).

Під час спільного проживання у 2002 році відповідач отримав у власність земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_1 (а. с. 17, 44).

На вказаній земельній ділянці сторони за спільні сімейні кошти побудували будинок, готовність якого на даний час складає 60% (а. с. 44).

19 квітня 2010 року ОСОБА_4 як директор ПП "Ген Буд" уклав кредитний договір з ПАТ "Комерційний інвестиційний банк" на суму 205 тис. грн. (а. с. 9-11).

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 22 квітня 2010 року відповідач уклав з банком договір іпотеки та виступив поручителем ПП "Ген Буд" за вказаним вище договором кредиту. Предметом іпотеки є земельна ділянка, площею 0,10 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та незавершений будівництвом житловий будинок, готовність якого 60% (а. с. 12-14).

Відповідно до ст. ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Апеляційний суд, відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що ч. 5 ст. 61 СК України, згідно якої об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації, набрала чинності 08 лютого 2011 року, тобто на момент укладення спірного договору - 22 квітня 2010 року вона не діяла, тому згода позивачки на укладення договору іпотеки відповідачем не потрібна.

Відповідно до рішення Ужгородського міськрайонного суду від 17 травня 2013 року будинок АДРЕСА_1, готовністю 60%, визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а. с. 44-45).

Вказаним рішенням зокрема встановлено, що будівництво житлового будинку було розпочато сторонами у 1993 році.

Суд апеляційної інстанції помилково відхилив вказане рішення суду, оскільки вважав, що воно ухвалене після укладення оспорюваного договору іпотеки. При цьому не взяв до уваги, що право спільної сумісної власності подружжя на будинок у даному випадку презюмується з моменту його створення, а не визначається моментом набрання рішенням законної сили.

Крім того, з договору іпотеки вбачається, що відповідач отримав земельну ділянку по АДРЕСА_1 з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарський будівель і споруд та на зазначеній земельній ділянці розташований незавершений будівництвом житловий будинок 60% готовності, право на який підтверджується будівельним паспортом, затвердженим Ужгородською районною державною адміністрацією 13 липня 1992 року № 960 (а. с. 12).

Згідно витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 16 липня 2009 року право власності ОСОБА_4 на житловий будинок 60% готовності на земельній ділянці по АДРЕСА_1 зареєстроване у передбаченому законом порядку (а. с. 17).

Поза увагою апеляційного суду залишилися також положення ч. 2 ст. 65 СК України, згідно якої при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Як вбачається з договору іпотеки, ринкова вартість незавершеного будівництвом житлового будинку згідно висновку № 0082 від 31 жовтня 2009 року становить 510 840 грн. (а. с. 12).

Тобто суд першої інстанції, посилаючись на ст. ст. 60, 65 СК України, ст. ст. 215, 216 ЦК України дійшов обгрунтовного висновку про порушення майнових прав позивачки та задоволення позову.

Таким чином апеляційним судом скасоване законне і обгрунтоване рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням у силі помилково скасованого рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 333, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 04 березня 2014 року скасувати, рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 01 жовтня 2013 року залишити в силі.

Ухвала оскарженню не підлягає.