6-45593св13 Про звернення стягнення на заставлене майно - 26.03.2014 Прийняття

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" до ОСОБА_6 про звернення стягнення на заставлене майно, за касаційною скаргою ОСОБА_7, яка діє в інтересах Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 08 жовтня 2013 року,-

У квітні 2013 року ПАТ КБ "ПриватБанк" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_6 про звернення стягнення на заставлене майно.

Вимоги за позовом обґрунтовувало тим, що згідно кредитного договору від 01 червня 2007 року відповідачу було надано кредит в розмірі 22 914,65 доларів США зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 10,08 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 01 червня 2012 року.

В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором, між банком та ОСОБА_6 був укладений договір застави, відповідно до якого відповідач надав у заставу автомобіль Фольксфаген Пассат, 2002 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, який належить йому на праві власності.

У зв'язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору, станом на 13 березня 2013 року, утворилась заборгованість в розмірі 35 244,40 доларів США, а тому позивач просив в рахунок погашення заборгованості вилучити у відповідача та передати в заклад банку предмет застави - автомобіль Фольксфаген Пассат, 2002 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, комплект ключів, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу та звернути стягнення на предмет застави - зазначений автомобіль, шляхом продажу вказаного автомобіля банком з укладанням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, зі зняттям вказаного автомобіля з обліку в органах ДАІ, а також наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 12 червня 2013 року, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 08 жовтня 2013 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ КБ "Приватбанк" заборгованість за кредитним договором від 01 червня 2007 року в розмірі 35 244,40 доларів США, що за курсом НБУ складає 281 602,76 грн, шляхом звернення стягнення на заставлене майно, а саме: автомобіль Фольксфаген Пассат, 2002 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, яка діє в інтересах ПАТ КБ "Приватбанк" просить скасувати ухвалені судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються ; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте, дані рішення не відповідають вищевказаним вимогам закону.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, виходив з того, що в зв'язку з неналежним виконанням боржником взятих на себе зобов'язань заставодержатель набув право звернення стягнення на предмет застави.

З такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до норм ст. 20 Закону України "Про заставу" заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором. Звернення стягнення на заставлене майно здійснюється за рішенням суду або третейського суду, на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо інше не передбачене законом або договором застави. Звернення стягнення на заставлене майно державного підприємства (підприємства, не менше п'ятдесяти відсотків акцій (часток, паїв) якого є у державній власності) здійснюється за рішенням суду. Реалізація заставленого майна, на яке звернено стягнення, провадиться державним виконавцем на підставі виконавчого листа суду або наказу господарського суду, або виконавчого напису нотаріуса у встановленому порядку, якщо інше не передбачено цим Законом чи договором.

Згідно зі ст. 22 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження,одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 25 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті обтяжувачу з вартості предмета забезпечувального обтяження; опис рухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги обтяжувача; заходи щодо забезпечення збереження предмета забезпечувального обтяження або передачі його управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета забезпечувального обтяження шляхом проведення публічних торгів або із застосуванням однієї з процедур, передбачених ст. 26 цього Закону; пріоритет та розмір вимог інших обтяжувачів, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження, які підлягають задоволенню з вартості предмета забезпечувального обтяження; початкова ціна предмета забезпечувального обтяження для його подальшої реалізації на публічних торгах у порядку виконавчого провадження.

Якщо інше не передбачено рішенням суду, реалізація предмета забезпечувального обтяження проводиться шляхом його продажу на публічних торгах у порядку, встановленому законом.

Статтею 26 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" визначено, що обтяжувач має право на власний розсуд обрати один із таких позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження: передача рухомого майна, що є предметом забезпечувального обтяження, у власність обтяжувала в рахунок виконання забезпеченого обтяженням зобов'язання в порядку, встановленому цим Законом; продаж обтяжувачем предмета забезпечувального обтяження шляхом укладення договору купівлі-продажу з іншою особою-покупцем або на публічних торгах; відступлення обтяжувачу права задоволення забезпеченої обтяженням вимоги у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги; переказ обтяжувачу відповідної грошової суми, у тому числі в порядку договірного списання, у разі, якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші або цінні папери; реалізація заставленого майна на підставі виконавчого напису нотаріуса.

Суд першої інстанції, в порушення вищезазначених вимог закону, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, а саме звернення стягнення на предмет застави автомобіль Фольксфаген Пассат, 2002 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_6 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 01 червня 2007 року в розмірі 35 244,40 доларів США, що за курсом НБУ складає 281 602,76 грн, не зазначив спосіб звернення стягнення на предмет застави та початкову ціну заставного автомобіля для його подальшої реалізації.

Крім того, колегія суддів не погоджується з висновком суду про відмову в задоволенні позовних вимог в частині передачі в заклад автомобіля, комплекту ключів та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на заставний автомобіль з тих підстав, що банк не пред'являв такої вимоги відповідачу, а тому дані вимоги є передчасними, оскільки п. 17.10 заставного договору передбачено, що у випадку порушення заставодавцем зобов'язань за кредитним договором, заставодавець зобов'язується передати предмет застави заставодержателю в заклад за актом прийому-передачі.

Отже, не направлення банком відповідачу вимоги про передачу в заклад автомобіля, комплекту ключів та свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу на заставний автомобіль, не є перешкодою для звернення банку з такою вимогою до суду.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку та залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд на зазначені порушення норм процесуального права уваги не звернув, доводи апеляційної скарги належним чином не перевірив і помилково залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин, визнати ухвалені судові рішення законними і обґрунтованими не можна, тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу ОСОБА_7, яка діє в інтересах Публічного акціонерного товариства комерційного банку "Приватбанк" на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 12 червня 2013 року та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 08 жовтня 2013 року задовольнити.