Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Головуючого Кузнєцова В.О., Суддів: Ізмайлової Т.Л., Наумчука М.І., Мартинюка В.І., Остапчука Д.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа: ОСОБА_8, Львівська філія КБ "Укрсоцбанк", про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_6, про визнання майна спільною сумісною власністю та визначення частки у спільній сумісній власності та за позовом третьої особи ОСОБА_8 до ОСОБА_7, ОСОБА_6, третя особа: Львівська філія КБ "Укрсоцбанк" про визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення апеляційного суду Львівської області від 11 листопада 2013 року,-

У серпні 2011 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_9, третя особа: ОСОБА_8, Львівська філія КБ "Укрсоцбанк", про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ майна подружжя.

ОСОБА_6 неодноразово уточнювала позовні вимоги та остаточно просила визнати будинок АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя, та визнати за нею з урахуванням інтересів дитини право власності на 2/3 частини цього будинку, а за ОСОБА_9 право власності на 1/3 частину будинку.

Вимоги за позовом обґрунтовувала тим, що з 24 липня 1999 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_9 Від шлюбу мають сина ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1. За час перебування у шлюбі 05 травня 2005 року було укладено договір кредиту на 35 000,00 доларів США для придбання незавершеного будівництвом будинку АДРЕСА_1. Договір кредиту оформлено на ОСОБА_9, однак більшу частину кредиту було погашено за рахунок її коштів та коштів її матері ОСОБА_8, яка виступала поручителем за кредитним договором.

У жовтні 2011 року ОСОБА_9 звернувся до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_6 про визнання майна спільною сумісною власністю та визначення частки у спільній сумісній власності.

Вимоги за позовом обґрунтовував тим, що будинок АДРЕСА_1 є його з ОСОБА_6 спільною сумісною власністю, оскільки погашення кредиту здійснювалось за кошти їх сім`ї, а тому просив визнати незавершений будівництвом спірний житловий будинок спільною сумісною власністю та визначити, що його частка та частка ОСОБА_6 у спільній сумісній власності становить по Ѕ частині будинку.

У жовтні 2011 року третя особа - ОСОБА_8 заявила самостійні позовні вимоги щодо предмету спору, посилаючись на те, що більшу частину коштів на погашення кредиту сплачено нею, а тому просила визнати за нею право власності на Ѕ частину незавершеного будівництвом будинку АДРЕСА_1. В подальшому ОСОБА_8 подала заяву про залишення позову без розгляду.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 30 квітня 2013 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_9 незавершене будівництво АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_6 право на Ѕ частину незавершеного будівництва по АДРЕСА_1. Позов ОСОБА_9 задоволено. Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_9 незавершене будівництво АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_9 право на Ѕ частину незавершеного будівництва по АДРЕСА_1. Позов ОСОБА_8 залишено без розгляду.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 11 листопада 2013 року рішення суду першої інстанції, в частині визнання за ОСОБА_6 та ОСОБА_9 права власності кожному по Ѕ частині незавершеного будівництва по АДРЕСА_1, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Визнано за ОСОБА_6 право власності на 3/5 частки незавершеного будівництвом, 95 % готовності, житлового будинку по АДРЕСА_1. Визнано за ОСОБА_9 право власності на 2/5 часток незавершеного будівництвом, 95 % готовності, житлового будинку по АДРЕСА_1. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_9 просить скасувати ухвалене судове рішення апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_6 та ОСОБА_9 в частині визнання майна спільною сумісною власністю, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд виходив із того, що оскільки сторони придбали незавершений будівництвом спірний будинок, перебуваючи у шлюбі, тому він є їх спільною сумісною власністю подружжя.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_6 про визнання за нею право на 2/3 частину незавершеного будівництвом спірного житлового будинку, а за ОСОБА_9 права на 1/3 частини спірного будинку, суд першої інстанції виходив із того, що дані вимоги є передчасними, оскільки визнання права власності на незавершене будівництво не передбачено законом, а тому визнав право на незавершене будівництво по Ѕ частці житлового будинку АДРЕСА_1, кожному з подружжя.

Суд першої інстанції, відмовляючи ОСОБА_6 у збільшенні частки майна дружини, виходив із недоведеності того, що ОСОБА_9 не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, в частині визнання за ОСОБА_6 та ОСОБА_9 по Ѕ частці незавершеного будівництва по АДРЕСА_1 кожному, апеляційний суд виходив із того, що оскільки дитина сторін проживає з ОСОБА_6, є інвалідом дитинства, а розмір коштів, які надаються ОСОБА_9 на утримання дитини не може в повній мірі забезпечити повноцінний її розвиток, тому вважав справедливим відступити від засад рівності часток відповідно до ч. 3 ст. 70 СК України на користь ОСОБА_6 та визнав за нею право власності на 3/5 частки незавершеного будівництва, а за ОСОБА_9 на 2/5 частки.

Повністю з висновками суду як першої так і апеляційної інстанції погодитись не можна, з наступних підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_6 та ОСОБА_9 з 24 липня 1999 року по 29 вересня 2011 року перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають сина - ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, який є інвалідом з дитинства.

Згідно договору купівлі-продажу від 05 травня 2005 року, укладеного між ОСОБА_11 (продавець) та ОСОБА_9 (покупець), останній купив незавершений будівництвом житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1, готовністю 68 %.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Виходячи з наведеного, суди обґрунтовано визнали недобудований подружжям будинок об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Однак, визнаючи право власності за кожним з подружжя на частки в незавершеному будівництві, суд апеляційної інстанції не врахував положення ст. 331 ЦК України.

Момент виникнення права власності на річ (майно) визначається законом. Зокрема, право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна); якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації - з моменту прийняття його до експлуатації; коли ж право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації - з моменту такої реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна) (ст. 331 ЦК України).

За таких обставин та з урахуванням вказаних вимог закону рішення апеляційного суду не можна визнати законним та обґрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню.

Також колегія суддів не може погодитися з висновками суду першої інстанції про те, що відповідно до вимог ст. 331 ЦК України не можна визнати право власності на незавершене будівництво в судовому порядку, а тому визнав право на незавершене будівництво по Ѕ частці житлового будинку АДРЕСА_1, кожному з подружжя, оскільки не врахував положення ч. 1 ст. 71 СК України, згідно яких майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі, у зв'язку з чим не з`ясував фактичні обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи, а саме, враховуючи ступінь його готовності, чи можна визначити окремі частини, що підлягають виділу і технічно можливо довести до кінця будівництво зазначеними особами. При неможливості поділу незакінченого будівництвом будинку суд може визнати право за цими особами на будівельні матеріали і конструктивні елементи будинку або з врахуванням конкретних обставин залишити його одній із сторін, а іншій присудити грошову компенсацію.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального та процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з підстав, передбачених ст.ст. 336, 338, 344 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,-

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити частково.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 30 квітня 2013 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 11 листопада 2013 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.