6-53339св13 Про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та її витребування з чужого незаконного володіння - 26.03.2014 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом прокурора Балаклавського району м. Севастополя в інтересах держави Україна в особі Севастопольської міської ради до ОСОБА_3, третя особа - Обслуговуючий кооператив "Дачно-будівельний кооператив "Горний-2" про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та її витребування з чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою Обслуговуючого кооперативу "Дачно-будівельний кооператив "Горний-2" на рішення Балаклавського районного суду м. Севастополя від 01 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду м. Севастополя від 21 листопада 2013 року,

У жовтні 2010 року прокурор Балаклавського району м. Севастополя в інтересах держави Україна в особі Севастопольської міської ради звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати недійсним державний акт на право власності серії ЯИ № 067178 на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану у м. Севастополі, Севастопольська зона ПБК 44/77, виданий ОСОБА_3 Головним управлінням Держкомзему у м. Севастополі 27 квітня 2010 року та зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 011088301901, витребувати на користь держави в особі Севастопольської міської Ради з незаконного володіння відповідачки зазначену вище земельну ділянку вартістю 94 000 грн.

Свої вимоги прокурор обґрунтовував тим, що розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації від 29 березня 2010 року за № 825-р Обслуговуючому кооперативу "Дачно-будівельний кооператив "Горний-2" передано земельну ділянку, розташовану у Севастопольській зоні ПБК 44/1-143 для індивідуального дачного будівництва, а відповідачу на підставі зазначеного вище розпорядження видано державний акт серії ЯИ № 067178 від 06 травня 2010 року на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану за адресою: ПБК № 44/77 м. Севастополь.

Зазначав, що рішень щодо передачі відповідачу земельної ділянки, на яку видано державний акт, зазначеним розпорядженням не приймалось та заява з цих питань відповідачем до адміністрації не подавалася.

Враховуючи наведене, просив задовольнити позов.

Заочним рішенням Балаклавського районного суду м. Севастополя від 01 серпня 2013 року, залишеним без зміни ухвалою Апеляційного суду м. Севастополя від 21 листопада 2013 року, позов задоволено.

Визнано недійсним виданий 27 квітня 2010 року Головним управлінням Держкомзему у м. Севастополі на ім'я ОСОБА_3 державний акт серії ЯИ № 067178 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану в Севастопольській зоні ПБК № 44/77, та витребувано зазначену земельну ділянку з незаконного володіння відповідача на користь держави в особі Севастопольської міської ради.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі, поданій представником Зубченко М.В., Обслуговуючий кооператив "Дачно-будівельний кооператив "Горний-2" просить скасувати рішення та ухвалу судів попередніх інстанцій, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, мотивуючи свою вимогу порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам постановлені у справі судові рішення не відповідають.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.

Згідно зі ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з вимогами абз. 1 п. 12 Розділу X "Перехідні положення" 3емельного кодексу України (2768-14) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним (ст. 155 ЗК України).

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що державний акт на право власності на спірну земельну ділянку виданий органом, який не мав на це законних повноважень, набуття ОСОБА_3 права власності на землю не відповідає приписам ст.ст. 116, 118 ЗК України та дійшов висновку, що зазначена земля вибула з володіння держави з порушенням вимог земельного законодавства.

Однак такого висновку суди дійшли з порушенням норм матеріального й процесуального права.

Згідно з ч. 6 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.

До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки. Уповноважена установа розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян особами, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки подається Комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою.

Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Севастопольської міської державної адміністрації від 29 березня 2010 року № 825-р передано громадянам України - членам Обслуговуючого кооперативу "ДБК "Горний-2" у власність земельні ділянки загальною площею 17 га для індивідуального дачного будівництва, розташованих за адресами: Севастопольська зона ПБК, № 44/1-143, з віднесенням цих земель до категорії земель рекреаційного призначення (п.2 Розпорядження).

Пунктом 3 зазначеного вище розпорядження зобов'язано оформити та видати державні акти громадянам України - членам Обслуговуючого кооперативу "ДБК "Горний-2" на право власності на земельні ділянки відповідно до технічної документації, а також забезпечити зберігання клопотань громадян - членів обслуговуючого кооперативу "ДБК "Горний -2" та інших документів, які є підставою для оформлення і видачі державних актів в архіві Головного управління Держкомзему у м. Севастополь (п.5.2 Розпорядження).

На підставі вказаного вище розпорядження ОСОБА_3 видано державний акт серії ЯИ № 067178 на право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану в Севастопольській зоні ПБК № 44/77.

Відповідно до ст. 125, ч.1 ст. 126 ЗК України право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом.

Згідно з положеннями ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до приписів ст. 16 ЦК України способами захисту цивільного права може бути визнання правочину недійсним, припинення правовідношення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 155 ЗК України передбачено, що у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним, а збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт.

З матеріалів справи вбачається, що постановою Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 24 грудня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року (справа № 2а-3155/10/2770), визнано протиправним та скасовано розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 13 вересня 2010 року № 1798-р "Про скасування розпорядження голови міської державної адміністрації від 29 березня 2010 року № 825-р".

Ухвалою Вищого Адміністративного суду України від 15 листопада 2011 року касаційну скаргу прокурора м. Севастополя залишено без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Севастополя від 24 грудня 2010 року та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 12 квітня 2011 року залишено без змін, тобто розпорядження від 29 березня 2010 року № 825-р, на підставі якого відповідач набула право власності на вищевказану земельну ділянку і отримала державний акт на право власності на неї, залишено в силі, не скасовано.

Звернувшись до суду з вищевказаним позовом, прокурор не оспорював підстави видачі державного акта на право власності на земельну ділянку, а обмежився лише доводами про те, що рішення про надання земельної ділянки у власність безпосередньо відповідачу прийнято СМДА без належних повноважень та з порушенням вимог земельного законодавства; рішення як підстава набуття відповідачем права власності на земельну ділянку адміністрацією за протестом прокуратури м. Севастополя скасовано, що, на його думку, є підставою для визнання державного акта на право власності на земельну ділянку недійсним та витребування у ОСОБА_3 спірної земельної ділянки відповідно до ст. 387 ЦК України.

Постановою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2012 року (справа № 2а-2245/10/2770) відмовлено в задоволенні адміністративного позову заступника прокурора м. Севастополя в інтересах держави в особі Севастопольської міської ради до Севастопольської міської державної адміністрації, Головного управління Держкомзему м. Севастополя, Севастопольської міської філії Державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при державному комітеті України по земельних ресурсах", треті особи: Обслуговуючий кооператив "Дачно-будівельний кооператив "Горний-2", Державне підприємство "Севастопольське досвідне лісомисливське господарство", громадяни - члени ОК "ДБК "Горний-2", до склад яких входить і ОСОБА_3, про визнання протиправними та скасування розпоряджень від 17 грудня 2009 року № 1051-р та від 29 березня 2010 року № 825-р, визнання протиправними дій та повороту виконання розпорядження. Указаною постановою встановлені обставини щодо законності прийняття оскаржуваних розпоряджень, наданих повноважень та у спосіб, передбачений законом.

Таким чином, державний акт про право власності на землю є правовстановлюючим документом, який виданий ОСОБА_3 на підставі розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації № 825-р, тобто вимога про скасування останнього є похідною і залежить від доведеності незаконності розпорядження органу, на підставі якого він виданий.

Розпорядження Севастопольської міської державної адміністрації від 29 березня 2010 року № 825-р відповідає вимогам ч. 1 ст. 41, ч. 1 ст. 116 ЗК України та до сьогодні не скасовано, названа земельна ділянка на день видання розпорядження відповідно до даних земельного кадастру зареєстрована як державна власність, тобто рішення про відвід останньої прийняте Севастопольською міською державною адміністрацією в межах її повноважень (ст.ст. 116, 118 ЗК України).

Відповідно до п. 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (2768-14) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Доводи прокурора про те, що право розпорядження спірною земельною ділянкою згідно з п. 12 цих положень має Севастопольська міська Рада, а не Севастопольська міська державна адміністрація, оскільки згідно з рішенням Севастопольської міської Ради "Про затвердження Генерального плану міста Севастополя до 2025 року" названа земельна ділянка знаходиться в межах м. Севастополя, не можуть бути прийняти до уваги, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 174 ЗК України рішення про встановлення межі районів та міст постановляється Верховною Радою України за поданням міських рад, а не генеральним планом розвитку місця.

Таким чином, аналіз зібраних в справі доказів та їх оцінка в сукупності дає підстави дійти висновку про те, що обраний прокурором спосіб захисту державних інтересів шляхом визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та вилучення останньої з незаконного володіння відповідача не відповідає вимогам п. "г" ч. 3 ст. 152 ЗК України, які передбачають способи захисту та припинення права власності на земельну ділянку, перелік котрих є вичерпним.

Суд на порушення вимог ст. ст. 214, 215 ЦПК на зазначене уваги не звернув, пояснень відповідача в достатньому обсязі не перевірив, не визначився із характером спірних правовідносин, не дав їм оцінки та не вирішив, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Перевіряючи в апеляційному порядку законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, апеляційний суд на зазначене також уваги не звернув, у порушення вимог ст. 303, 315 ЦПК, доводів апеляційної скарги належним чином не перевірив, допущені місцевим судом помилки не виправив, залишивши його без змін.

Погодившись з висновком суду першої інстанції про витребування спірної земельної ділянки з незаконного володіння відповідача на користь держави в особі Севастопольської міської Ради, апеляційний суд, при цьому, зазначив, що земля знаходиться у постійному користуванні ДП "Севастопольське досвідне лісомисливське господарство", яке до участі у справі не залучено.

Наведене свідчить, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи .

За таких обставин судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції, у ході якого суду слід урахувати наведене та залежно від установленого вирішити спір.