Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Гончара В.П.,

суддів: Амеліна В.І, Дербенцевої Т.П., Карпенко С.О., Савченко В.О.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про зобов'язання виконання умови мирової угоди в частині виселення з будинку без надання іншого жилого приміщення, за касаційною скаргою ОСОБА_5, ОСОБА_6 на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 15 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 11 листопада 2013 року,

У березні 2013 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про зобов'язання виконання умови мирової угоди в частині виселення з будинку без надання іншого жилого приміщення, посилаючись на те, що відповідачі не виконують умови мирової угоди, яка була визнана ухвалою Воловецького районного суду Закарпатської області від 13 листопада 2009 року, в частині виселення з жилого будинку АДРЕСА_1, власницею якого вона є на підставі договору дарування від 26 червня 2009 року.

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 15 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 11 листопада 2013 року, позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_5, ОСОБА_6 виконати умови мирової угоди в частині виселення, разом з ОСОБА_7 - донькою ОСОБА_6 від першого шлюбу з будинку АДРЕСА_1. Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 та ОСОБА_6 просять ухвалені у справі судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і закрити провадження у справі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвалені у справі судові рішення у повній мірі не відповідають.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачі не виконують умови мирової угоди, а відділом Державної виконавчої служби Воловецького районного управління юстиції відмовлено у відкритті виконавчого провадження про примусове виконання вказаної ухвали.

Проте, повністю погодитися з такими висновками суду не можна.

Судом установлено, що на підставі договору дарування, укладеного 26 червня 2009 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_4, остання стала власником жилого будинку АДРЕСА_1.

Ухвалою Воловецького районного суду Закарпатської області від 13 листопада 2009 року було визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_4, ОСОБА_8 та ОСОБА_5 й ОСОБА_6, за умовами якої ОСОБА_4 та ОСОБА_8 виплачують відповідачам у рахунок погашення боргу за ремонт будинку 5 тис. грн, з яких 3 тис. грн до 10 грудня 2009 року, а 2 тис. грн на день виселення, а останні до 1 квітня 2010 року, разом з ОСОБА_9 виселяються із спірного будинку.

На виконання умов вказаної угоди, ОСОБА_4 та ОСОБА_8 поштовими переказами від 04 червня 2010 року надіслали відповідачам по 2 500 грн, від отримання яких ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відмовилися через їх невчасне перерахування, також відмовилися виселятися із жилого будинку.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їхнього порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Стаття 12 ЦК України, передбачає, що особа вільно, на власний розсуд, обирає способи захисту цивільного права.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Таким чином, під способами захисту суб'єктивних цивільних прав та інтересів розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких суд здійснює поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав чи інтересів та вплив на правопорушника.

Звертаючись до суду з даним позовом ОСОБА_4, посилаючись на порушення своїх прав власника щодо вільного володіння і користування майном, просила виселити відповідачів із належного їй на праві власності жилого будинку, а саме виконати умови мирової угоди.

Частинами 1,4,5 ст. 175 ЦПК України передбачено, що мирова угода укладається з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмету позову.

У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі. Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди.

Згідно вимог ст. 208 ЦПК України ухвала - форма судового рішення.

Відповідно ст. 124 Конституції України, ст. 14 ЦПК України, ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Чинним законодавством України у разі невиконання судових рішень, які набрали законної сили, передбачена процедура їх примусового виконання.

Так, ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" (чинного на час постановлення ухвали про визнання мирової угоди) визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (ст. 2 цього Закону).

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження", примусове виконання рішень державною виконавчою службою здійснюється на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом, зокрема ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справах у випадках, передбачених законом. Виконавчими документами є такі документи, що відповідають вимогам, зазначеним у ст. 19 цього Закону.

Статтею 18 вказаного Закону визначено підстави відкриття виконавчого провадження.

Згідно зі ст. 24 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.

Підстави відмови у відкритті виконавчого провадження, зокрема невідповідність виконавчого документа вимогам ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження" встановлені ст. 26 цього Закону.

Про відмову у відкритті виконавчого провадження державний виконавець у 3-денний строк після надходження до нього виконавчого документа виносить постанову, яка може бути оскаржена у визначеному законом порядку.

Отже, на час постановлення ухвали Воловецького районного суду Закарпатської області від 13 листопада 2009 року про визнання мирової угоди між ОСОБА_4, ОСОБА_8 та ОСОБА_5 й ОСОБА_6 існував законодавчо визначений порядок виконання умов мирової угоди.

Проте, вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій на порушення вимог ст. ст. 212 - 215 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернули; не визначилися з тим, у якому порядку має виконуватися ухвала суду про затвердження мирової угоди та не перевірили чи було дотримано позивачкою такого порядку. При цьому зазначивши про відмову у відкритті виконавчого провадження за заявою ОСОБА_4, суди не з'ясували чи було винесено державним виконавцем відповідну постанову та чи скористалася своїм правом позивачка на її оскарження.

Крім того, суди не уточнили підстави заявлених ОСОБА_4 позовних вимог; не з'ясували їх суть і характер; взагалі не перевірили чи відповідає обраний позивачкою спосіб захисту цивільних прав вимогам ст. 16 ЦК України й чи призведе застосування обраного способу до захисту порушених прав чи інтересів; належним чином не вмотивував свого висновку про наявність підстав для задоволення позову й зовсім не врахував при цьому заперечень відповідачів.

У порушення вимог ст. ст. 10, 11 ЦПК України суди взагалі не сприяли повному й всебічному з'ясуванню обставин справи.

Таким чином, суд як першої так і апеляційної інстанції не в повній мірі з'ясував усі обставини справи та не визначився з характером правовідносин, які склалися між сторонами, відповідно невірно застосував норми матеріального права.

За таких обставин, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_5, ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 15 серпня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 11 листопада 2013 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.